⚜13. Надана честь

   — Мел, де ти була?

   Притишений голос сестри рятівним променем увірвався в думки Амелії й розірвав тривожне споглядання. Велері вхопила її під руку й схилившись, напутливо прошепотіла:

   — Ходімо, тітка тебе шукала. Їй відомо, що Вірджинія і Фейт на іншому балу. Вигадай якесь правдоподібне пояснення.

   Та пояснення не знадобилось, бо не встигли сестри постати перед родичкою, як до них наблизився Вільям. Леді Грей одразу підхопилась, лицем майнула привітна усмішка, згладжуючи половину її зморшок і вона миттю згадала про обов'язок зиркнувши на старшу племінницю.

   Їх офіційно представляли одне одному, а хиткий спокій так і норовив покинути Амелію.

   Вона дивилась на графа намагаючись знайти якусь відмінність, якусь важливу рису чи деталь, за яку можна було б зачепитись, мов за рятівний якір, який би стримував і тримав в руках, коли інстинкти штормом намагаються закинути в безкраїй океан. Ту відмінність, дивлячись на яку, могла б перегорнути сторінку, відокремивши його від спогадів. Але не виходило.

   — Міс Амеліє, матиму за честь запросити вас на вальс, — звернувся Вільям, уважно роздивляючись її, ніби очікував чогось непередбачуваного.

   “Найнепристойніший танець зі всіх!” — подумки дратувалась Амелія, згадуючи наскільки близько в ньому доводиться знаходитись від партнера. І навмисно ігноруючи графа, пробіглась очима залом, відкрито нудьгуючи та холодно відкарбувала:

   — На жаль, мілорде, цей танець в мене вже зайнятий.

   Знала, що в таких випадках, етикет змушує джентльмена повірити, не наполягати й не ображатися. Однак, граф і не думав здаватися, прискіпливо й впевнено прилипши очима до її лиця:

   — Чи не надасте мені честь запросити вас на будь-який інший танець, міс Амеліє?

   — Мел, ти помилилась, — втрутилась в розмову Велері, геть проігнорувавши правила. І нагородивши сестру підозріливо-хитрою усмішкою, вирішила грати за її ж правилами: — В тебе менует зайнятий, а вальс вільний. Злегка переплутала, таке буває. Я теж постійно плутаю.

   Вільям і знаку не подав, коли Амелія погрозливо зиркнула на сестру, але Велері вже увійшла в азарт і її було не зупинити, особливо коли почула, що музиканти оголошують вальс. Глипнувши на Вільяма в підозріливій задумі, задоволено мовила:

   — Мілорде, тільки ж не забувайте про правила пристойності. Вальс досить небезпечний танець... Особливо для чоловічої свободи.

   Вільям не зводив очей з Амелії, від чого усмішка на обличчі її сестри заіскрилась з новою силою. Велері було байдуже, що вже через декілька митей, доведеться відповісти перед тіткою за таку провокативну поведінку. Вона йшла до своєї цілі, а значить на методи не зважала й була готова до наслідків.

   — Міс Амеліє, дозволите?

   Вільям галантно простяг дівчині зігнуту в лікті руку. Він і не уявляв яких сил їй довелось докласти, щоб прийняти її.

   Вони вийшли в центр зали, ставши збоку останньої пари, навпроти одне одного. Граф поклонився й під час музичного вступу, наблизився до дівчини, обхопивши за стан, а іншою рукою обережно взяв її долоню.

   Його близькість вселяла тривогу. Очі Амелії застигли на їхніх руках. З пам'яті рвався інший спомин: рука, що залізною хваткою сковувала зап'ястя і вона нічого не могла вдіяти. Слабкість хвилею пройшлась тілом.

   "Коли це все вже нарешті скінчиться?" — питала сама в себе. Потім стулила повіки, проганяючи марення, але швидко розплющила, боячись врізатись в когось, бо зовсім не довіряла тому, хто вів у танці.

   — Міс Амеліє, не бійтесь мене, — промовив Вільям, похмуро обслідуючи її лице. — Все, що я вчора вам говорив — правда. Я можу довести.

   — Я вже знаю, — відповіла здавлено, намагаючись сконцентруватись на рухах танцю, а не на його руках, що тримали, як їй здавалося, аж занадто міцно.

   Він продовжив мружитись, роблячи для себе якісь висновки, а дівчина по-своєму розтлумачила його погляд:

   — Якщо ви мрієте, що я перепрошуватиму, то розчарую — я цього не робитиму.

  — Мені не вибачення ваші потрібні.

   — А що? — вражено зиркнула, боячись почути пропозицію, подібну тій, яку їй вже озвучили.

   Миттєво скаменівши й побілівши від своїх припущень, потрапила в полон непідконтрольної сили, борючись з емоціями.

   Раптова зміна настрою одразу ж була помічена Вільямом — відчув її напруження. І якщо до цього вона лиш злегка тремтіла, то тепер він бачив перед собою перелякану до смерті пташку з гарячково блискучими очима, яка вже виснажилась битись в сітях та готувалась до найгіршого.

   — Я пропоную вам захист, — поспішив пояснити, зрозумівши, що її думки пішли кудись не туди.

   — Це зайве, ніякий захист мені не потрібний.

   — Міс Амеліє, я мушу виправити все. Як ще мені це зробити?

   — Просто дайте спокій і мені, і Велері. Забудьте про наше існування. Це найкраще, що ви можете зробити.

   Амелія непомітно видихнула, трохи розслабившись, їй вдалося відпустити думки, відчувши себе вільніше. Дивилась на пари, що різнобарвними плямами-сукнями мелькали поруч, поки не впіймала образ Пітера, інстинктивно сильніше стискуючи долоню Вільяма.

   — Якщо хочете уникнути пліток — невимушено усміхайтесь, — порекомендував граф та обвівши очима зал, знайшов причину її тривоги. — Він знає все, так?

   — За репутацію переймаєтесь, мілорде? — не стрималась Амелія.

   — Ні. Лише не розумію, як можна було не змусити Річарда відповісти? Так вчинив би будь-який джентльмен, який себе поважає. До того ж тоді ви були з ним заручені.

   Вона не стала запитувати звідкіля в нього ця інформація, хоч і дуже хотілось, натомість просто сказала:

   — Він не знав, хто це зробив.

   — Але ж знали ви, — дивувався Вільям, зазираючи їй в очі, ніби там знаходилась відповідь.

   — Мілорде, це не ваша справа.

   Вони продовжували кружляти між іншими парами. Амелія старалась дивитись будь-куди тільки не на нього, а він своєю чергою не зводив з неї очей, з цікавістю стежачи емоціями на обличчі.