⚜11. Незмінний висновок

   Леді Пенелопа Грей, в силу поважного віку, не дуже раділа перспективі виводити у світ молодих дівиць, однак, справно виконувала цю місію. Але після другого сніданку покинула дівчат, пославшись на потребу відпочити й сестрам довелося самостійно приймати подруг з візитом ввічливості.

    Вони розмістились за невеличким столиком у вітальні. Амелія сіла навпроти Вірджинії та з нудьгою розглядала камін позаду. Їй все набридло. Навіть вранці не поїхала з сестрою на прогулянку. Та й чаювання вона не любила, а після останніх подій, взагалі була не проти десь зникнути, але лише разом з Велері.

   Тим часом слуги леді Пенелопи метушились, розставляючи посуд для чаювання з чітким дотриманням правил етикету, тому навіть квіти у вазі були світлого відтінку, гармонійно поєднуючись з таким самим кольором скатертини.

   Служниця віртуозно розігріла чайник невеликою кількістю окропу, всипала чай та залила кип'ятком. Відставивши його, взялась розливати в чашки молоко з невеличкого глечика, потім додала чай та долила окропом. Інша принесла тацю з печивом, після чого обидві поспішили зникнути.

   — Якщо чесно, то мене вбивають ці всі правила, — зізналась Велері, дивлячись вслід служницям. — Вони ж і чаю не наллють поки не повернеш чашку так, щоб ручка знаходилась з лівого боку. Не розумію, хто вигадав цей етикет й інші нісенітниці, яким ми мусимо коритись навіть в домашньому оточенні.

   — Туди не сідай, те не роби, леді так не розмовляють, в той бік не дивися, дивися в інший, усміхайся, реверанс, занадто швидко вклонилась, руки торкайся лише кінчиками пальців. І так до нескінченності, — зітхнула Фейт і потяглась за цукром. — Неможливо розслабитися, постійно повчають.

   Вірджинія хитро всміхнулась, обвівши похнюплені лиця подруг й піднесено вирекла:

   — Леді, ви наштовхнули на цікаву думку. Ми збиратимемося в дружньому колі, ігноруючи етикет та навмисне порушуватимемо правила. Як вам така ідея? Відіграємося? Можемо навіть створити щось на кшталт власного таємного клубу. Покажемо, що не тільки чоловіки вміють в таке бавитися. Заприсягнемося свято берегти таємниці одна одної, завжди приходити на допомогу. Під час зустрічей обговорюватимемо різні події, пліткуватимемо, ділитимемося новинами, досвідом, робитимемо все, що захочемо.

   — І назвемо "Клуб миршавих", — підхопила Фейт, елегантно розміщуючи цукор. Та проігнорувавши етикет, взяла чашку обома руками й задоволено продовжила: — Погодьтесь, назва ідеальна, бо тільки те й робимо, що підпираємо стіни на балах.

   — Так не піде, — усміхнулась Велері, розслаблено опираючись на спинку стільця. І глянувши на подруг з докором, мовила далі: — Я теж хочу в такий клуб, а стіни не підпираю.

   — Вважатимемо, що ти наш підісланий агент, — ще більше звеселилась Фейт. — Вивідуватимеш для нас секрети популярності. А ми тестуватимемо на тобі нові методи завоювання прихильності. Згодом зможемо й довідник написати.

   — Тоді краще назватися "Таємничими леді", — просіяла Вірджинія. І продовжила будувати плани: — Прийматимемо до себе інших таких самих, даватимемо поради, вчитимемо всього, що знаємо. Кинемо виклик нав'язаним стереотипам. Зробимо місце біля стіни найпопулярнішим, найкращим і найбажанішим.

   Амелія в пів вуха слухала нових подруг, бо це все здавалось їй дитячими забавками. Поруч з цими дівчатами вона відчувала себе не двадцятиоднорічною, а як мінімум втричі старшою жінкою, яка вже пережила все, що тільки можна. Вони мали те, чого позбулась вона — наївність.

   Взявши до рук чашку з блюдцем, Амелія, відпила ароматний напій, злегка скривившись. Ніколи не любила чорний чай так, як люблять його інші й навіть молоко не допомагало.

   А Фейт тим часом хмикнула, видавши тоненький звук і продовжила не приховуючи сарказму:

   — Які поради, чого цінного ми можемо навчити? Для прикладу, хоч хтось із нас цілувався? Не в щічку брата, — промовисто зиркнула на Вірджинію. І додала: — А чоловіка… по-справжньому?

   Амелія ледь не захлинулась новим ковтком гіркого чаю і ховаючи емоції, встромила очі в чашку.

   — А ми зараз і почнемо вивідувати всі таємниці популярності, — весело протягла Вірджинія, показово зупинивши погляд на Велері. — Розповідай все. Перший бал, а твоїх прихильників вже й на пальцях рук не злічити. Навіть граф Девон зацікавився. Мабуть, від удосвіта тебе виглядав в тому парку, адже таким замученим здавався.

   — Що?! — майже вигукнула Амелія, миттєво "оживши".

   З дзвоном поставила чашку на столик, розхлюпуючи чай поза блюдце й невдоволено покосилась на сестру, що сиділа праворуч від неї:

   — Ти бачилась з ним в Гайд-парку?

   — А хіба це заборонено? — Велері сміливо витримала лютий погляд сестри. І пробувала пояснити: - Він підійшов, галантно привітався. Мені що, треба було дременути від нього, ніби якась навіжена?

   — Тебе взагалі не можна нікуди відпускати — скрізь знайдеш пригоди!

   — Які пригоди? Він лише запитав, яке запрошення ми прийняли на вечір і все, — спробувала відмахнутись Велері, стримуючи радість, адже знала, ким насправді зацікавився граф.

   — А ти взяла й так одразу йому все повідомила?! — продовжувала дратуватись Амелія. Гнівно звузила очі й категорично повідомила: — Ми не підемо на бал до Уествудів.

   — Неможливо. Ти ж знаєш правила, — кинулась заперечувати Велері також з дзвоном поставивши чашку. — Запрошення ми прийняли й відмовитися не можемо — запізно, бал починається через шість годин. Тому навіть знаходячись при смерті, мусимо туди потрапити. Не приїдемо й нас більше нікуди не запрошуватимуть.

    Амелія важко видихнула, прикликаючи на допомогу витримку й втомлено похитала головою:

    — Вел, ну чому ти настільки бездумна? Я ж просила триматися від нього якомога далі. Він не підходить тобі. З ним навіть поруч небезпечно знаходитись.

   — Амеліє, чому ти настільки категорично налаштована проти нього? — втрутилась в суперечку Вірджинія. — Вільям Кортні — варта заздрості партія. За ним вже відкрито полювання і навряд чи йому вдасться залишитися нежонатим до кінця сезону.