⚜10. Відкриття

   Вільям Кортні десятий граф Девон, пригнічено дивився вслід дівчині, за звичкою заклавши руки позад себе. В повітрі продовжувало блукати її просочене злобою “ненавиджу”, а думки розбігалися.

   Зазвичай він старався уникати цих різноманітних приймань, балів, але проігнорувати відкриття сезону не міг. І помітивши її дивний погляд в натовпі, подумав, що на горизонті маячить шлюбна пастка.

   Знав наскільки винахідливими й відчайдушними стають ці дівчата, їхні матері, тітки, хрещені та інші родичі, виходячи на "полювання за титулами". Добре пам'ятав, як безглуздо декілька років тому, впіймали молодого й недосвідченого віконта Фіцалана, коли одна дівиця наштовхнулась на нього в коридорі під час балу, впустивши якийсь родинний перстень. Звісно, сукня не дозволила тій взяти участь в пошуках, а наївний спадкоємець герцога Норфолка, забувши про існування прислуги, покірно опустився шарити руками підлогою, бо згідно з джентльменським кодексом, леді не можна залишати в біді. І його одразу заловила мати дівчини з цілою делегацією пліткарок. Віконт наївно пробував пояснити, виправдатись, однак, турботлива матуся прудко обставила все так, ніби це була романтична пропозиція, запевнивши, що подібних сімейних реліквій в них ніколи не було й не варто так соромитись, пропонуючи руку і серце її доньці, бо вона вже його сином вважає. І пастка зачинилась.

   Вільям не хотів повторити таку долю, бо ті нищівні погляди, які незнайомка метала в нього, напряму вели до пересудів.Тому й почав діяти на випередження, хотів показати їй, що нічого не вийде. Кому подобається відчувати себе здобиччю, на яку відкривають сезон полювання?

   Але плани змінились.

   Вилаявшись впівголосу, граф підхопив зі столу віяло й вийшов в коридор, де його вже чекав приятель.

   — Вполював трофей, — гмикнув, Вейн, покосившись на аксесуар. — І яке пояснення вигадала?

   — Скомпрометувати себе, як ми подумали, дівчина явно не мріяла, — повідомив задумливо Вільям. — Хотіла попередити, щоб не наближався до сестри-дебютантки.

   — Щось нове…

   — І не уявляєш наскільки.

  Вони попрямували в бальний зал і Вільям спостерігав за дівчиною здалеку. Бачив, як невдоволено вхопила під руку сестру й відвела вбік, явно відчитуючи. Почав згадувати коротку розмову з Велері Таунсхенд, яка з таким завзяттям вивідувала якісь деталі й подробиці з його життя, мов констебль з Боут-Стріт. Запитувала, чи не бував він в їхніх краях, чи не знайомий з сестрою, ім'я якої так і не назвала, ще й цікавилась чи не шукає він часом дружину. Що взагалі було верхом нахабства, особливо для дебютантки. Дівчина явно піде далеко. За її молодістю, від якої віє вдаваною безпечністю та милим личком, ховається шайтан в спідниці. А от щодо сестри...

   — До Вів'єн? — запропонував Вейн, нагадавши про свою присутність. — Ми вже вдосталь тут побули, на більше витримки не вистачає.

   Вів'єн знали майже всі. Відома куртизанка в минулому, організувала щось на кшталт закритого борделю. "Клуб для обраних'', як вона це називала. І дійсно, її специфічний заклад користувався неабиякою популярністю, тому потрапити туди могли не всі.

   Вів'єн завзято стежила за дотриманням правил і ретельно берегла репутацію свого закладу. В неї шукали прихистку і захисту дівчата в скрутному становищі, або ж ті, які свідомо вибирали подібну долю. Вів'єн була для них таким собі ангелом, хоч і темним.

   — Розалін знає свою справу. З нею забудеш все, — продовжував Вейн. — Та й занедбав ти її останнім часом.

   В тому, що Розалін свою справу знала досконало, у Вільяма сумнівів не було.

   Він згадав день коли на нього звалився тягар графського титулу, про який ніколи й не думав, бо свідомо вибрав військову службу, купивши патент, як і годиться молодшому сину, але доля вирішила інакше, зробивши його новим графом Девоном у двадцять вісім. І вже за тиждень такого життя, Вільям з головою загруз в проблемах, які йому теж дістались у спадок. Тоді Вейн, щоб розважити приятеля, витяг його в елітний бордель на так званий “огляд нових дівчат”. Вільяму це здалось диким, але рівно до миті, поки не підійшла вона — звичайна нічим не примітна дівчина, на яку він би й не звернув уваги, якби не її наполегливість.

   — Я хочу бути вашою, — прошепотіла впевнено, не зводячи темних очей.

   — Чому? — поцікавився незворушно, навмисне ковзнувши поглядом її глибоким декольте.

   Він знав відповідь — якби новенька не знайшла покровителя, Вів'єн відіслала б її обслуговувати всіх підряд. В цієї жінки все було під контролем і ніхто дарма не їв свій хліб. Але дівчина знала, що їй потрібно.

   — У вас добре серце, по очах бачу, — прошепотіла млосно, кокетливо підморгнула й затріпотіла віями, добиваючись свого.

   Він став її покровителем. Дівчина була доступна для нього в будь-який час і ніхто інший не мав прав на неї. Їх пов'язував контракт. Контракт, в якому детально розписано, що дозволялось робити. Кожна дівчина самостійно визначала пункти, що й впливало на ціну.

   Смілива й розкута Розалін, приваблювала графа реальним поглядом на життя без зайвої романтики та пухнастих, захмарних мрій. Дівчина не фантазувала, що він стане її коханням чи рятівником, практично підходила до справи, відкинувши будь-які емоції, які могли жити в її голові, враховуючи молодість.

   — Ви ніколи не будете моїм, а я буду вашою лише на термін контракту. Цього не змінити, — любила вона повторювати.

   Розалін знала, що набриднувши одному, матиме іншого, бо така професія. І не шкодувала про свій вибір та щиро раділа кожному візиту графа, завзято відпрацьовуючи контракт. Чоловік ніколи не йшов від неї розчарованим. 

   Її погляд, завжди палав пристрастю й бажанням, але цього разу в пам'яті Вільяма він в одну мить змінився переляканими, лютими брунатними очима, повертаючи до тями. Це значило лише одне: розваги скасовуються. Він мусив дізнатись все.

   Діставшись дому, граф одразу попрямував в кабінет і довго вивчав розрахункові книги трилітньої давності. Його цікавило лише одне — звідки надходили рахунки. Потім сидів над картою, вивчаючи можливі маршрути, помічав місця і розумів, що теоретично слова розлюченої дівчини могли бути правдою. Хоча в глибині душі він і так це знав.