⚜2. Попередження

   Через пів години, Амелія в улюбленій полотняній сукні, поспішила в покої батька, перехопивши у служниці тацю з його обідом.

   Джордж Таунсхенд нездужав вже понад три місяці й увесь цей час старша донька була поруч та стежила за виконанням настанов лікаря, який відвідував графа двічі на тиждень. Обмежила справи з орендарями й селянами, доручивши адвокату вирішення незначних суперечок, а клопоти по дому взяла на себе. Більшу частину дня проводила читаючи йому книги, іноді розповідала різні потішні історії з життя в пансіоні, ділилася спогадами, і обоє намагалися не торкатися теми майбутнього. Граф не уявляв, як його старша розрада вийде заміж і покине маєток, а вона не знала, як наважиться залишити хворого батька під опікою служниць та навіть планувала вмовити Пітера погостювати в Холкхем-Холлі до батькового одужання.

   Після звичних посиденьок за книгою, граф традиційно взявся за нарікання, адже вважав, що його донька не бачила реального життя, лише класну кімнату в пансіоні Редінга, яку одразу змінила на догляд за ним. Він хотів, щоб Амелія передумала з приводу заміжжя й була представлена до двору, як того вимагають традиції. І хоча було важко нафантазувати як вона одягнеться в сукню з тим обов'язковим триметровим шлейфом, почепить на голову пір'я, — важливий атрибут всіх дебютанток, що вирізняє їх з натовпу — та в глибокому реверансі схилиться перед королевою Шарлоттою, цілуючи тій руку, але від душі хотів, щоб в доньки було все те, що належить молодій леді її статусу. А після завершення церемонії, вона б стала повноправною учасницею лондонського сезону і змогла підшукати достойну партію для шлюбу. Його покійна Маргарет саме так все й організувала б і Джордж незчувся, як в подробицях озвучив ці думки.

   — Татусю, ну який дебют, які достойні партії? — миттєво зреагувала Амелія, награно поморщившись. — Шлюбний ринок не для мене, краще прибережи цю роль для Велері. А я знайшла своє щастя й долю. До нашого весілля з Пітером залишаються лічені дні й нам ніщо не завадить. Тітонька з кузинами вже в дорозі, а сестра прибуде в неділю, зможеш поділитися з нею планами. Впевнена це все їй дуже сподобається, тільки спочатку доведеться підрости.

   Амелія була налаштована занадто рішуче, граф розумів це, але однаково не втрачав надії переконати, хоча з кожним днем сподівання згасали. Невдоволено зітхнувши, встав з ліжка й опираючись на тростину зі срібним руків'ям, повільно підійшов до вікна злегка накульгуючи. Задумливо обвів очима округу й вдивляючись вдалечінь, знайшов нову тему для розмови, а точніше привід для нарікань та буркотіння — неправильно стрижені кущі. Тому наступним пунктом їхнього дозвілля стала неспішна прогулянка під'їзною алеєю й садом, в процесі якої граф пересвідчився, що орлиний зір підвів, бо садівник відповідально ставився до своїх обов’язків. Це його вгамувало, а похід в оранжерею, колись улюблене місце покійної графині Лестер, взагалі змусив усміхнутись, подумки повертаючи в щасливе минуле.

   Ближче до вечора Амелія навідалась до старої кухарки Нори, щоб поділитись новинами про приїзд гостей та обговорити меню. Іноді та її трохи лякала, але дівчина виросла й перестала вірити у відьом, до числа яких вони з сестрою і прираховували стару, за любов до ворожінь і одне незрозуміле дивацтво. Зрідка так траплялося, що Нора впадала в дивний стан: бурмотіла щось незрозуміле, закочуючи очі, а через декілька миттєвостей ставала нормальною, не пам'ятаючи, що шептала і як то відбувалося. За це в окрузі її вважали безумною і всі боялися, стараючись уникати, а деякі сміливці взагалі час від часу висували пропозицію спалити на вогнищі, як за часів призабутої Інквізиції. Однак, покійна графиня списувала всі її дивацтва на хворобу, просто більш рідкісну ніж всім знайома мігрень чи лихоманка. Сприймала фантазії простого люду за звичайнісінький страх, породжений неосвіченістю і пробувала довести, що та ніяка не відьма, бо й ворожити толком не вміє. А коли її заступництво не дало результатів, пожаліла знедолену жінку, побоюючись розправи селян і забрала в маєток, давши заняття. Це було досить дивне рішення, але всі поволі звиклись, до того ж жінка виявилась кмітливою і тямущою, вправно допомагала кухарці, переймаючи досвід, а згодом зайняла її місце. Після смерті графині, залишилась працювати в маєтку та душею прикипіла до графських доньок, які залишились без матері й обожнювала їх мов рідних.

   Запримітивши улюбленицю на порозі, Нора кинула м'ясний пиріг на молоду помічницю й розпачливо вхопила Амелію за руки відводячи від сторонніх вух. Всадила за масивний дубовий стіл в кутку, закладений тарілками, кухлями й іншим посудом, який вони з помічницею дістали з комірчини та чистили декілька годин підряд.

   — Міс Амеліє, в мене серце не на місці від удосвіта. Недобре передчуття. Насувається щось лиховісне. — нахмурившись, торкнулась рук дівчини огрубілими, шершавими пальцями настільки невагомо, мов боялась забруднити. — Завжди вам говорила, щоб остерігалися грози й це правда, бо гроза для вас небезпечна, здатна перекроїти долю.

   — Нора, я не вірю в ці байки й до того ж навіть в мряку не виходжу з маєтку.

   На цих словах очі старої раптово закотились, а руки до болю вчепились в тонкі пальці дівчини. Впавши в безумний стан, вона почала тихим, відстороненим голосом:

   — Серце помилилось і гроза відбере все. Втрата за втратою. Роздвоєна душа. В одного світла частина, в іншого — темна. Один розіб’є життя, інший збере уламки, поверне втрачене й стане долею. Впізнаєш його як з очей спаде полуда, а доти бачитимеш в ньому іншого — свій страх. Очі обмануть.

   Все припинилося з останніми словами й жінка знову такий самий вигляд, як і до хвилинного помішання, ніби нічого не говорила. Лише вражено розтисла долоні, вивільняючи руки Амелії. Пройняла якимсь важким поглядом і подивилась вперед себе, повертаючи очам буденність.

   — Сьогодні буде страшна гроза. Мої старечі кості це відчувають, ніякі відвари не допомагають. Бережіть себе, міс Амеліє, — пробурмотіла з мукою в голосі й тепло обійняла, погладжуючи по спині, стираючи кордони суспільної нерівності.