Глава 7. Стас. Вчитель-красунчик

Чомусь перед приходом цього молодого італійця я трохи нервую. Аля завжди була мʼякою і доброю, що як вона почне жаліти його і вони зблизяться? Ми тільки-тільки почали бути разом…

— Щось сталося, Стасе? — Аля торкається моєї руки і зазирає в очі. — Ти якийсь засмучений…

— Трохи переживаю через це заняття, — відповідаю я напівправдою. 

— Боїшся, що вчитель виявиться недостатньо досвідченим? 

"Краще б так воно і було. Недосвідчений, дурний, і головне — несимпатичний", — думаю я про себе, але розумію, що це якісь неправильні думки.

— Та ні, просто я не люблю вчитись, — ляпаю перше, що приходить в голову. 

— Ну, нам же необхідно контактувати з місцевими людьми, тож доведеться трохи вийти з зони комфорту, — вона усміхається. — Все буде добре, ось побачиш…

— Сподіваюсь, — я усміхаюсь і саме в цей момент ми чуємо, що у хвіртку дзвонять. — Вже прийшов… 

Не встигаю я піти на вулицю як бачу у вікно, що йому вже відкрив Ден.

Високий, засмаглий, накачаний… Віку Алі. Чорт, ще й усміхається в усі тридцять два…

Ден разом із своїм сином підходять до дверей, я їм відчиняю і впускаю обох всередину.

 — Добрий день, Алю, Стасе, — каже хлопець, продовжуючи усміхатись.  — Мене звуть Тоні. 

Мені він вже не подобається, хоч нічого поганого він і не зробив…

 — Привіт, Тоні, — Аля простягає йому руку ніби для рукостискання але хлопець раптом підносить її до губ і цілує. 

 — Дуже приємно познайомитися, — каже він їй, а мене, здається, взагалі не помічає. 

— Ми будемо займатись всі разом, — говорю я до нього. — Не окремо. 

— Немає проблем, — він безтурботно усміхається. — Можемо почати вже зараз…

***

Заняття, на диво, проходить більш-менш нормально. Я навіть щось розумію і вже можу говорити деякі нові фрази. Але ці його погляди та усмішки до Алі мене страшенно бісять. 

З іншого боку, він не зробив нічого такого… Ну вони всі імпульсивні, руки цілують, обіймаються, це нормально. 

Зараз він піде і все буде добре. 

Але після закінчення заняття Аля несподівано говорить до Тоні:

 — Може, повечеряєте з нами? Заодно ми зможемо на практиці опанувати ті вислови, що стосуються етикету за столом….

— Це просто прекрасна ідея, белла! 

— Що ще за "белла"? Навіть імʼя Алі не запамʼятав? — я все ж не стримуюсь і підколюю цього "репетитора".

— "Белла" — це красуня, — все так само невимушеним тоном каже Тоні. 

— Гарно звучить, — усміхається Аля. — Взагалі італійська дуже милозвучна. 

— Так і є! — енергійно каже цей придурок. — Дякую за запрошення, я залюбки поїм із вами!

Я закочую очі і схрещую руки на грудях. Швидше б він вже звалив…

***

Коли Тоні нарешті покидає будинок, я аж зітхаю з полегшенням і Аля, здається, це помічає.

— Тобі він не сподобався? — запитує вона. 

— Не те щоб… Він нормально і зрозуміло викладав, але, здається, він задивлявся на тебе, — все ж зізнаюсь я. 

 — Ти просто ревнуєш… Але це нормально, повір, він мені зовсім нецікавий, як чоловік, — вона обіймає мене і зазирає в очі. — Всі мої думки все одно лише про тебе. 

Я обіймаю її за талію і злегка розслабляюсь:

— Просто ти така класна, не дивно, що він задивлявся… Але я радий, дуже радий, що ти обрала мене, Алю.

 — Мені не дуже подобаються ці італійці, вони трохи галасливі і безцеремонні… Тобто якщо десь поспілкуватися годину чи дві, то це навіть весело, але я не уявляю, як вони в сім’ї постійно спілкуються на таких емоціях… В мене б голова заболіла, — усміхається Аля. — Все-таки в нас дещо інший менталітет…

— Так, погоджуюсь, — киваю я, ще трохи збадьорившись, все ж, я був радий, що Алі він не сподобався. — Які в нас плани на вечір? Може, хочеш кудись сходити чи зʼїздити? 

 — Енні сказала, що сьогодні увечері на пляжі буде вечірка, може з’їздимо подивимось? 

— Можна, — я усміхаюсь і подаюсь вперед, чмокаючи її в губи. — І який там дрескод?

 — Купальники певно, — каже вона. — Але я не ризикну, не хочу, щоб на мене витріщалися. Одягну якусь сукню. 

— Ну, вода зараз ввечері тепла, то може там і купаються, — відповідаю я замислено. — Можеш під сукню вдягнути купальник, то може пропливемось трохи, якщо на вечірці буде не надто весело.

 — Так і зроблю, — киває вона. — Ввечері, мабуть, чудово плавати. Але якщо знайдемо таке місце, де не буде дуже людно. 

— Добре, — я усміхаюсь. — Тоді так і зробимо. Підемо під самий початок? Якщо так, то вже треба збиратись.

 — Так, — вона дивиться на годинник. — Я швиденько. Хвилин десять — і буду готова…