Глава 4. Стас. Урок плавання

Я приводжу Алю на пляж, до того спеціально раджусь з нашими сусідами, вони розповідають про своє улюблене "таємне" місце — дикий пляж без жодної живої душі.

З собою ми взяли підстилки, рушники, і, здається, Аля навіть захопила щось перекусити.

— Сонце ще якраз не дуже палить, — кажу, розстилаючи підстилку і кладучи на її кути невеличкі камені. — Правда, доведеться перевдягатись в машині. Чи ти вже в купальнику?

— Я ще вдома перевдягнулася, — усміхається вона. 

— Добре, я теж вже в плавальних шортах, а там висохну та й все, — кажу, одразу стягуючи з себе футболку і кидаючи її на підстилку. 

Аля теж розстібає сукню і скидає з себе, залишаючись в купальнику. 

— Правда я зовсім не вмію плавати, — каже вона.

— Ого, не очікував, — кажу я. — Ну, можу повчити, якщо буде бажання.

 — Не відмовлюся, — вона поглядає на мене і тут же відводить погляд. — Ти маєш таку спортивну фігуру, дуже гарно виглядаєш. 

— Ну, з такою професією тіло треба тримати в формі, — я усміхаюсь. — Ти теж дуже гарно виглядаєш.

 — Я просто стараюся тримати себе в формі, — каже вона. — Не переїдати і багато рухатися. Але  все одно великою фанаткою спорту мене важко назвати…

— Ну, навчу тебе плавати, а там і басейн ніби до ладу скоро приведуть, можна буде тренуватись прямо вдома. Хоча в морі воно все одно інакше, — я дивлюсь на воду. — Ходімо?

 — Так, у морі набагато краще купатися, ніж у басейні. Хоча в басейні я теж буду залюбки плавати. Ходімо, — вона бере мене за руку і ми прямуємо до води. 

Заходимо спочатку по пояс, потім трохи глибше, десь Алі по груди. Я намагаюсь сильно не задивлятись, але це трохи важко. 

— Давай я покладу тебе собі на руки, спочатку ляжеш на спину, будемо тренуватись розслаблятись і триматись на воді, — пропоную я. 

 — Добре, — вона підходить зовсім близько до мене і трохи червоніє, коли мої руки торкаються її тіла. 

Я обережно перевертаю її і кладу на спину, підтримуючи її тіло руками. Ми дуже близько, я дивлюсь на неї ніби як трохи згори вниз, бо вона лежить на воді, а я стою.

— Спробуй розслабитись, — кажу я їй.

— Це важко, коли ти поруч, — каже вона зі сміхом. 

— Гей, це мала бути моя фраза! — я теж усміхаюсь. — Але все ж… Я хочу, щоб ти навчилась плавати, а перший крок — це навчитись триматись на воді в такому розслабленому стані.

— Добре, я постараюся, — вона дійсно розслабляється. — Мені так давно не було настільки добре… Це небо перед очима, мені здається, що я лечу, як уві сні…

— Мені дуже подобається бачити тебе в такому піднесеному настрої, — зізнаюсь я. — Ну що, спробую відпустити, що думаєш? Треба продовжувати бути розслабленою.

— Трохи страшно, — каже вона. — Але якщо що, ти ж мене втримаєш, правда? 

— Так, я підхоплю тебе, не бійся, — запевнюю я. — Але якщо ти розслабишся, то все буде добре і без моєї допомоги. Тоді я відпускаю? Мої руки будуть просто трохи нижче, все одно під тобою, не бійся.

 — Окей, я готова, — каже вона.

Я відпускаю її, але Аля все ж трохи напружується і через цю напругу починає опускатись, але я одразу підхоплюю її:

— Бачиш, це нестрашно, давай ще раз?

— Так, мені подобається це відчуття…

— Просто розслабся, — кажу тихо і знов відпускаю її.

Цього разу вона добре тримається на воді:

 — Це так класно, — каже, а потім хапається за мене, — Ой, я боюся, що хвиля накриє мене…

Вона втрачає рівновагу і я підхоплюю її, обіймаючи і пригортаючи до себе. Це вийшло якось швидко і спонтанно, але тепер ми дуже близько, тіло до тіла…

— Я поруч, все буде добре, — шепочу я, зазираючи їй в очі.

— Я знаю, що поруч із тобою мені нічого не страшно, — вона обіймає мене за шию, її волосся торкається мого обличчя. — Іноді я думаю, що я все-таки дуже везуча людина, адже у ту мить, коли я думала, що моє життя закінчене, я зустріла тебе…

— Я нічого особливого не зробив… Це скоріше Селіна і Влад врятували тебе, — відповідаю я. — Але я радий, що теж зміг докласти до цього руку, бо ти важлива мені.

— Мої друзі дуже допомогли мені, але саме ти повернув мені бажання жити і насолоджуватися життям, — шепоче вона, притискаючись до мене ще тісніше. 

Я сковтую слину і дивлюсь їй в очі. Хочеться поцілувати, вона ніби спеціально провокує мене.

— Ти мені подобаєшся, — я подаюсь вперед, до її вуха і продовжую пошепки: — Дуже подобаєшся, Алю. Хочу тебе поцілувати. Можна?