Розділ 11

Шок не відпускає мене ні цього дня, ні наступного, ні за тиждень, ні за два. Я не можу заспокоїтися і постійно нервую, що відео все-таки десь зʼявиться. Справа ж не в інтерпретації, а в самому факті. Нестерпно боляче і принизливо знати, що хтось нас бачив, записав і може показати всім на світі. Як дивитися людям в очі?

Переглядаю всі програми «Скандал.інфо», стежу за їхнім сайтом і відчуваю, що потроху божеволію.

Після нашої розмови в Переверзєва немає жодних законних підстав ні звинувачувати в чомусь Ветвицького, ні навіть розповідати про ту ситуацію в контексті насильства. Публікація відео – підсудна справа. Навіть якщо йому спочатку щось здалося, у що я не вірю, то після моїх слів усе мало стати однозначним.

Але цей слизький журналіст здатний на будь-яку підлість, він не зупиниться. Недарма перед самим відходом, уже у дверях, він запропонував мені гроші. У такий спосіб він перекреслив усі свої пафосні промови про порятунок людства й дав зрозуміти, що розслідування – чергова брудна замовна робота.

Гроші мені зараз дуже потрібні, але опускатися до рівня цих мерзотників я точно не стану.

Я багато міркую про відео, намагаюся уявити, звідки робили запис і хто міг сподобитися на таку гидоту. На жаль – зняти міг кожен. У сучасної молоді камери завжди під рукою – вони невпинно щось фотографують чи фільмують і викладають у мережу, щоб зібрати більше вподобайок. Вийшов на перекур на балкон із пожежною драбиною, побачив цікаву картинку – і все. А ми цього, на жаль, не передбачили.

Цікаво, Ветвицький знає про існування ролика чи журналісти готують йому сюрприз? Якби в мене зберігся його контакт, то я б, можливо, попередила, що під них копають. Але номера немає, а шукати спеціально я не буду.

На канікулах Ксюша з класом їде до Києва на виставу в Театрі юного глядача. Вона повертається додому із захопленням, емоційно ділиться подробицями. А потім вимовляє фразу, яка відправляє мене в нокаут:

– А ще я тата бачила! І навіть із ним розмовляла. Він о-о-ось такий великий і дуже гарний. Але він, здається, мене не впізнав…

Я давлюся чаєм, який п’ю під акомпанемент розповіді, й починаю кашляти, а малятко відразу дбайливо лупить мене по спині.

Питання «Де мій тато?» у нас на порядку денному давно не стоїть гостро. Але колись Ксюша мене дошкуляла – довелося знайти в інтернеті фото її батька й показати. Після цього шквал питань трохи вщух.

До того часу в деяких дітей у дитячому садку батьки розлучилися, і ситуація, коли тато не живе з дитиною, перестала бути унікальною. Ксюша собі вигадала, що і її тато просто живе окремо, і заспокоїлася. А я її не стала переконувати. Головне – відсутність батька перестала бути для дочки трагедією.

Наступного дня уточнюю у вчительки – вона підтверджує, що Ксюша підійшла на вулиці до перехожого чоловіка й намагалася заговорити з ним.

Дожили! Збожеволіти можна з цією дитиною. А я сподівалася, що пошуки батька вона переросла… Ех, треба було показати їй фото якогось іноземця, з яким у неї немає шансу зустрітися на вулиці.

Втім, дочка як згадала про нього, так і знову забула – у неї щодня на порядку денному безліч нових, більш цікавих питань. А я здуру розповіла про це мамі й вислухала чергову лекцію, що дитині потрібен батько, і я повинна терміново шукати собі чоловіка.

Легко сказати… Мені б роботу для початку знайти нормальну, і не в цій глушині, а в Києві, а заодно і відповідне житло.

Бійтеся своїх бажань! Вони мають властивість збуватися, причому в найперекрученішому варіанті.

Одного вечора приношу Горовому підготовлені документи, і він просить мене затриматися.

– Дарино, ти пам’ятаєш, що в тебе закінчується випробувальний термін?

– Так, післязавтра, – киваю, припускаючи, що він хоче обговорити мою майбутню зарплату.

Бос обіцяв підвищення за результатами випробувального терміну, і мене дуже цікавить, наскільки воно буде істотним.

– На жаль, мушу тобі повідомити, що ти не пройшла випробувальний термін.

Я очікую почути щось зовсім інше, тому мені здається, що я просто не розчула.

– Що?

– Ти звільнена, Дарино. Завтра на роботу можеш не виходити, – він каже спокійно, ніби дає мені розпорядження видрукувати якийсь документ. – Розрахунок отримаєш на картку.

– Як це? Чому?

Я розгублена. Новина погано вкладається в голові. Я не допускала такого варіанту розвитку подій. Я не в захваті від цього місця, проте на безриб’ї воно – мій порятунок.

У мене шок, я налякана. Втрата роботи – це катастрофа. Я сподівалася набратися тут досвіду й дістати козир для подальшого працевлаштування в столиці.

Але ще більше я здивована. Впевнена на сто відсотків, що не давала Горовому жодного приводу засумніватися в моїх професійних якостях і придатності для цієї посади.

Та я зі шкіри вилазила! Якщо й припускалася помилок, то тільки дрібних. Бос жодного разу мене не лаяв.

– Ти обмовила порядну людину найогиднішим способом.

Я? Кого я обмовила? Як? Коли?

– Я не можу з тобою працювати. Де гарантія, що одного разу ти не звинуватиш у зґвалтуванні мене? – як відрізає і завершує розмову.