Розділ 7

Дарина

Вирватися від батьків і обстояти своє право навчатися в столиці – справжній квест із максимальною складністю. 

Я – єдина дитина в родині. Мої батьки присвятили молодість науковій кар’єрі, і на малюка зважилися доволі пізно. Мама називає це усвідомленим батьківством, адже до моєї появи на світ вони з татом уже досягли висот, я була бажаною і запланованою дитиною. З мене здували пилинки й перетворили на маленьке божество.

Народити другу дитину вони не змогли, оскільки мама дуже швидко зрозуміла, що любить мене так сильно, що не зможе полюбити когось іще. Саме так вона мені пояснила відсутність у мене братика або сестрички. Але я гадаю, що вона просто не встигла народити вчасно, а потім уже вік був ризикований. А мама не з тих, хто ризикує.

Діти, яким бракувало батьківської любові, можливо, мені позаздрять. Але я б воліла, щоб у мене було мінімум двоє братів чи сестер, і батьки розділили свою любов щонайменше на трьох – тоді всім би дісталося рівно стільки, скільки треба. Іноді мене буквально душили своєю турботою і занепокоєнням. Я ніби належала їм, а не собі.

Якби в мене був інший характер, я б цією любовʼю користувалася на повну. Але проблема в тому, що я жадала самостійності та свободи. Однак виявилися нереальною розкішшю, ніби я була не живою людиною, а лялькою, іграшкою, яка не мала жодних прав і власного «я».

Я демонстративно подала документи в усі університети в інших містах. Високий бал ЗНО дозволяв мені вибирати ВНЗ без будь-яких обмежень. Батьки злилися, але змушені були погодитися виключно тому, що хотіли своїй дочці всього найкращого, а столичні університети мали вищий рейтинг і вважалися більш престижними. Але навіть попри це вони примудрялися знаходити аргументи, чому краще для мене – залишитися під крилом у тата й під спідницею в мами, і тріпали мені нерви.

Батько висунув ряд вимог, серед яких був обов’язок що вихідні приїжджати додому – благо, електричка їде лише дві години. За весь перший семестр я жодного разу не порушила цього правила, хоча неодноразово хотілося залишитися в столиці й весело провести час із подругами.

Навіть навчання в іншому місті не дало мені повної свободи й самостійності. Я злилася і підсвідомо відкидала всі батьківські прояви турботи. Наприклад, категорично відмовилася від орендованої квартири й оселилася в гуртожитку. Порушила татову заборону на підробіток і влаштувалася тренером із зумби та степ-аеробіки в елітний фітнес-клуб.

Дівчатам у гуртожитку я про всяк випадок брехала, що сама ходжу на тренування або бігаю на побачення. Виявилося, не дарма – одного разу батьки налетіли з перевіркою і влаштували моїй сусідці Жанні допит із пристрастю.

З Юрою Ветвицьким я познайомилася восени під час підготовки до конференції. Тато приставив до мене наглядачку – професорку Садову, розрекламувавши їй мої таланти й захоплення, і вона відразу почала мене експлуатувати, зокрема, навантажила робити макети буклетів та інших паперових матеріалів.

Про Ветвицького я багато чула й до того. Ще на початку вересня досвідчені студентки видали першокурсницям повний розклад по хлопцях нашого факультету.

Юра значився в топі – гарний, розумний, багатий, з власною квартирою в престижному житловому комплексі. Він їздив на крутій тачці й дивився на всіх трохи зверхньо. Про нього мріяла вся жіноча половина гуртожитку. Вийти за такого заміж – це як зірвати джекпот, казка про Попелюшку відпочиває.

Його батько – у минулому кримінальний авторитет, а тепер – власник автосалонів, заправок і просто грошовий мішок. Деякі посміювалися, що Юра мріє стати адвокатом, щоб відмазувати тата і його чорні схеми.

З Ветвицьким хотіли зустрічатися абсолютно всі. Про жодного іншого студента так багато не говорили й не пліткували. Він був потайливий, з дівчатами не загравав. І хоча час від часу з’являлися розповіді, що хтось із наших із ним переспав, але чи то були вигадки, чи то далі одноразового перепиху справа в них не йшла.

Хтось натякав на його нетрадиційну орієнтацію і звертав увагу на занадто близьку дружбу з Максом Прилєпіним – ще одним топчиком юрфаку. Однак той був точно по дівчатах – у його ліжку побувало чимало студенток, деяким вдавалося там навіть трохи затриматися.

І Макс був точно нормальної орієнтації – він до мене підкочував, і ми навіть кілька разів ходили з ним у кіно і цілувалися. Я ненавиджу хлопців, які зустрічаються з дівчатами виключно заради сексу, сміються над словом «кохання» і вважають, що його вигадали казкарі. Ними керує суто тваринний потяг. Але люди ж відрізняються від тварин… Принаймні, грати роль гумової ляльки для розпещеного мажора я точно не збиралася.

Прилєпіна я відшила, коли він став надмірно наполегливим і навіть токсичним. Але він анітрохи не засмутився – і переключився на Жанку. Її не можна назвати легковажною, але вона ніби втратила розум через цього Макса – закохалася по самі вуха. Вони зустрічаються вже цілий місяць, і подруга будує обережні плани – сподівається, що він покличе її у свою компанію зустрічати Новий рік або навіть познайомить із батьками.

Я, як і всі дівчата, мрію про велике і світле кохання, про принца на білому коні, про романтичні залицяння, побачення, квіти й поцілунки.

Можливо, це – колективне божевілля, але Ветвицький мені здається ідеальним кандидатом на такого принца. Гарний, розумний, дивиться з повагою, а не роздягає липким поглядом, як деякі інші. Й аура в нього… особлива. Притягує, ніби магніт.