Розділ 42

Я не могла зрозуміти, як моє життя змінилося за ці кілька місяців. Стою зараз і слухаю історію про те, що я — вузол усіх стихій, хоча раніше навіть не здогадувалася про це. Так, я знала, що в мене є сили, але завжди боялася їх показувати.

Раптом цей простір знову почав перетворюватися на храм. Перед очима промайнули картини: гинуть люди, починаються війни, а все через стихії, які не можуть існувати в гармонії.

І тоді я справді зрозуміла.

П’ята стихія — це гармонія.

Це не якийсь елемент.

Це взаємозв’язок усього.

І я маю або прийняти її й стати вузлом усіх стихій, або дозволити світу й надалі існувати без мене.

Що ж, вибір доволі егоїстичний.

Або я жертвую собою, або ні.

— Тобто ви хочете сказати, що вона повинна відмовитися від усього, щоб світові було краще? — озвався Джеймс.

— Так. Тому що вона обрана. Такі, як вона, народжуються дуже рідко. І її місія — бути вузлом усіх стихій.

— А якщо я відмовлюся? — запитала я.

— Тоді світ знову зануриться в хаос.

Я не могла зрозуміти. Усе здавалося якимось дивним сном.

Чому я?

Я хотіла просто жити. Не так, як мені нав’язували, а своїм життям.

Чому знову я повинна бути для когось тим, ким бути не хочу?

Чому я знову маю жертвувати собою, щоб усім було добре?

— Олівіє, ти не зобов’язана цього робити, — сказала Катара.

Я подивилася на свою команду.

Усі були стурбовані.

Вони переживали за мене.

І саме тоді я зрозуміла, що хочу це зробити.

Не тому, що так потрібно.

А тому, що ці люди стали моєю сім’єю.

— Ні. Я зроблю це. Заради вас.

— Ні, Олівіє, — сказав Джеймс. — Ми не можемо тобі цього дозволити.

— Так, не можемо, — підтримала команда.

— Так, так, так. Як же це зворушливо. Олівія готова пожертвувати собою, щоб її друзі жили щасливо. Аж нудить.

Я різко обернулася.

Посеред храму стояв Джек.

— Що ти тут робиш?

— А ти думала, я порушу свою обіцянку і не заберу тебе?

— Тільки спробуй, — Джеймс став переді мною.

— Уже. Взяти її.

— Що відбувається? — вигукнув Нік.

Із темних коридорів храму почали вибігати люди.

Вони оточили нас.

— Мисливці за магами, — прошепотіла Лінда.

— Ви ж не думали, що втечете від нас? — усміхнувся Джек.

— Це ти їх найняв? — запитала я.

— Ну ти ж не думала, що, вкравши мою карту, просто підеш? Схопити їх!

І вони накинулися на нас.

Джеймс прикрив мене собою.

Усі розуміли, що вони прийшли за мною, тому намагалися захистити мене.

Але ці маги були сильними.

Добре навченими.

Я теж не стояла осторонь.

Відбивалася як могла.

Згадувала все, чого мене навчили друзі.

Але їх було занадто багато.

— Олівіє, будь біля мене!

— Я стараюся!

І раптом, як тоді біля водоспаду, нас розділили.

Маг повітря потужним ударом відкинув нас у різні боки.

Я впала на підлогу.

— Олівіє! — закричав Джеймс.

Але на нього одразу накинулися інші.

Поки я намагалася піднятися, Джек наблизився до мене.

— Що ж, схоже, тобі потрібно ще потренуватися.

— Заткнись.

— Олівіє, бережи свій язик. Це не дуже личить тобі.

Він підійшов ближче, а я раптом відчула дивну слабкість.

Чи то від страху, чи від утоми.

Я не могла поворухнутися.

Джек швидко зв’язав мені руки.

— А тепер дивися, як мої люди вб’ють твоїх друзів, — прошепотів він.

— НІ!

На мій крик повернувся Джеймс.

У його очах був такий страх, що в мене завмерло серце.

Він відкинув магів, які його оточували, і кинувся до мене.

І саме тоді один із магів повітря кинув кинджал.

Прямо йому в груди.

Джеймс завмер.

Подивився вниз.

На кров.

Потім — на мене.

І впав.

Просто впав.

І не рухався.

Щось усередині мене зламалося.

Я дивилася на нього.

Секунда.

Друга.

Тридцята.

А він не вставав.

І тоді я зламалася.

Усередині мене вибухнула така лють, що мені самій стало страшно.

Я випускала воду.

Землю.

Повітря.

Вогонь.

Усе змішалося.

Я більше не контролювала себе.

Ніби разом із ним померла і я.

— Годі, Олівіє! — крикнув Джек.

Я подивилася на нього.

І в той момент була готова вбити його.

І він це побачив.

Але раптом він притиснув до мого обличчя тканину з якоюсь речовиною.

Я почала вириватися.

Але сили покидали мене.

Світ ставав темнішим.

Останнє, що я бачила, — нерухоме тіло Джеймса.

І найжахливіше було те, що я так і не сказала йому…

Що люблю його.