Розділ 23

Коли я вступила до цієї команди, то розуміла, що нам, як піратам, доведеться грабувати кораблі. Не все ж мало бути легко — просто плисти морем і нічого не робити. Схоже, цей час настав.

Ми знали, що до нас наближається корабель. Знали, що він торговий, а отже, зможемо непогано підзаробити.

Для мене це було дуже хвилююче, адже це був перший раз, коли я брала участь у пограбуванні корабля. Увесь місяць, який я провела тут, ми не робили нічого кримінального, але тепер можна було трохи розважитися.

Чим ближче ми підпливали, тим страшніше мені ставало. Підпливши зовсім близько, я зрозуміла, що це не просто корабель, а корабель мого колишнього нареченого. Цікаво, правда?

— Отже, наша сьогоднішня місія — пограбувати корабель і забрати все цінне, щоб потім продати на ринку. Екіпаж не чіпаємо, максимально намагаємося просто позбавити їх зброї. Усі зрозуміли? — сказав капітан.

— Так, усе зрозуміло, — озвалася команда.

Ззовні наш корабель не був схожий на піратський, тому ми легко наблизилися без жодних підозр з їхнього боку. А потім усі, ніби за відпрацьованою схемою, почали виконувати свої ролі.

Дівчата за допомогою магії води зупинили їхній корабель, щоб Нік, Кайл, Берк і Стів змогли пробратися на борт. Поки команда працювала, я не зовсім розуміла, що маю робити. Ми ніколи не обговорювали, як мені поводитися під час таких пограбувань. Але просто стояти й дивитися я теж не могла, тому вирішила перебратися на ворожу палубу разом із хлопцями.

— І куди це ти? — запитав Джеймс, поки я намагалася пройти по дошці між кораблями.

— А що, не видно? — огризнулася я.

— Видно, що хтось хоче впасти в море. Ти ще на середині дошки звалишся.

— А от і ні.

— Та невже?

— Замість того щоб насміхатися, допоміг би краще. А то тільки й можеш, що язиком молоти.

— Та ні, я краще подивлюся на цю виставу, — продовжував він.

— Ну як хочеш.

Я продовжила йти, але майже наприкінці послизнулася й почала падати. Та не встигла — міцні руки Джеймса вкотре підхопили мене.

— Як я і казав.

— Тоді чому допоміг? Якщо ти такий всезнаючий.

Мене страшенно дратувала його впевненість у тому, що він усе знає краще за інших.

— Може, ви все-таки допоможете? — сказав Нік. — Ми вже всіх вирубили й зачинили в каюті, поки ви тут по дошці переходили.

— А що я зроблю, якщо вона не вміє по ній ходити? — сказав капітан, посміхаючись.

— Це я не вмію? — обурилася я. — Може, якби хтось не заважав мені, я б чудово пройшла.

— То це я винен?

— А хто ж іще? — самовпевнено відповіла я.

— Олівіє, — почав уже дратуватися він.

— Так, капітане, — відповіла я, ще більше його провокуючи. Ну що поробиш, якщо мені це подобалося?

— Ставлю, що вона його зараз взує, — почали перешіптуватися члени команди.

— Та ні, це він її, — озвався хтось інший.

І тут я зрозуміла, що ми сваримося на очах у всієї команди, яка вже чекала нас на палубі, а ми досі стояли на цій клятій дошці.

Я швидко зіскочила на палубу й косо подивилася на капітана, який уже роздавав накази. Але все одно не могла перестати думати про те, як він спіймав мене, коли я падала, і притиснув до себе.

«Так, Олівіє, отямся».

— Олівіє, ти чула, що я сказав?

— Що? — перепитала я, бо прослухала все.

— Я сказав піти з Ліндою обшукати каюти й знайти дорогоцінності.

— А, так, звісно.

Що ж зі мною відбувається?

Катара пішла з Роуз в один бік, а ми — в інший. Хлопці на палубі почали розвантажувати корабель. Цього разу ми пограбували торгове судно, яке перевозило дорогоцінні тканини. Потім їх можна буде вигідно продати на ринку.

Зайшовши до кількох кают, ми не знайшли нічого цінного, тому вирішили навідатися на кухню й узяти хоча б трохи їжі для себе.

— Ти вже чудово володієш магією води, — сказала Лінда.

— Дякую. Я стараюся, хоча це й нелегко.

— Знаєш, ти дуже класна.

— Я? Класна? І чому ж?

— Ну, ти через багато що пройшла і все одно не здаєшся. А ще мені подобається, як ти даєш відсіч Джеймсу.

— Я нічого особливого не роблю. Просто він поводиться зі мною дивно. Так, я розумію, що новенька, але ж до всіх інших він не чіпляється.

— Якщо чесно, я вперше бачу його таким, хоча ми знайомі вже понад рік. І таким він буває тільки поруч із тобою.

— Це погано?

— Та ні. Можливо, він просто зрозумів, що хтось здатен дати йому відсіч, і це його дратує.

— Можливо. Але мені подобається його дратувати.

Лінда засміялася.

— Дивись скринька якась,- сказала Лінда.

– Справді, а тут папір якийсь,- дістала я його зі скриньки.

– Давай покажемо решті? Ходімо.

Повернувшись на палубу, ми застали команду за перенесенням останніх ящиків на наш корабель.

— Ну що, знайшли скарб? — гукнув Кайл.

— Якщо старий шматок паперу можна назвати скарбом, то так, — відповіла Лінда.

Я поклала карту на бочку поруч із Джеймсом.

— Це все, що було в тій дивній кімнаті.

Капітан швидко глянув на неї.

— Звичайна карта.

— От і я так сказала, — знизала плечима Лінда.

Я вже хотіла забрати її назад, коли раптом помітила дивний знак у нижньому кутку. Він нагадував чотири переплетені символи.