Розділ 18

Я відчувала легке похитування. Схоже, я на кораблі. Відкривши очі, побачила Катару, яка спала, сидячи. Вона провела зі мною всю ніч? Я хотіла трохи піднятися, як раптом вона прокинулася.
— Олівіє, ти прокинулась! — здається, її радості не було меж. Вона обійняла мене та допомогла сісти, підперши спину подушками.
— Ти була поруч зі мною всю ніч?
— І не одну.
— Що значить "не одну"? — не зрозуміла я. Скільки я спала? Але ж я не почувалася відпочилою, відчуття, ніби спала лише одну ніч.
— Олівіє, ти спала півтори тижні.

Моєму здивуванню не було меж. Тобто півтори тижні? Це взагалі можливо? Так, я втомилася, використовуючи сили, але щоб настільки? Катара, побачивши моє здивування, пояснила:
— Таке буває, коли ти використовуєш увесь запас, — раптом її обличчя спохмурніло. — Ти маєш розуміти, що так робити не можна. Це небезпечно. Я не хотіла тобі казати, але ти повинна знати — ти могла померти.

Катара відвернулася від мене, і я бачила, як вона ледь стримує сльози. Померти? Я була шокована. Такого я точно не очікувала. Я бачила, як їй боляче це говорити. Здається, я нарешті знайшла людей, які люблять і переживають за мене. Я обійняла її. Не знаю, скільки ми так сиділи, але я відчула тепло. Навіть якщо ситуація була не найкраща, я була рада, що все сталося саме так. Але мені було шкода їх. Вони всі переживали за мене. Катара розповіла, як кожен із команди приходив до мене, говорив про щось. Шкода, що я цього не пам’ятаю. Найчастіше приходив капітан. Він просто сидів поруч і мовчав. Що ж, це дивно. Я обов’язково вибачусь перед усіма. Я не хотіла, щоб вони переживали.

Згодом Катара вийшла від мене й наказала мені лежати, навіть не думати вставати чи кудись іти. Шкода, бо я дуже хотіла вийти на свіже повітря. Хоча вона права, і засмучувати її я не хотіла.

Через деякий час до кімнати без стуку зайшов капітан. Ну звісно! Навіть не постукати?
— У тебе звичка не стукати чи ти просто забуваєш? — сказала я.

Джеймс виглядав дуже розлюченим. Схоже, мені зараз буде непереливки. Він продовжував стояти й дивитися на мене, і цей погляд був моторошним.
— Ти так і будеш мовчати? Зайшов подивитися на мене? Як бачиш, зі мною все добре, — намагалася пожартувати я.
— Бачу, як добре, якщо ти півтори тижні навіть не розплющувала очей!
— Побічні ефекти, — пожартувала я.

А сині очі Джеймса спохмурніли ще більше. Здається, мені справді кінець, бо цей погляд не віщував нічого доброго.
— Олівіє, ти ще жартуєш? Ти розумієш, що накоїла? — його голос перейшов на крик.

А ось кричати на мене не треба, бо йому ж гірше буде.
— І що ж я такого зробила? Принесла воду для команди? Намагалася бути корисною? — почала кричати у відповідь я.
— Ти ледь не загинула!
— Але ж не загинула!

Не розумію, чому він такий злий? Так, я зробила не зовсім правильно, але що я ще могла зробити? Залишити все, як було? Нас би там убили! Він не має права кричати на мене, коли йому хочеться! Я ж лише хотіла допомогти.
— У тебе на все будуть такі відповіді? — не припиняв він.
— А в тебе на всі мої вчинки буде крик?

Раптом я підвелася на ноги, адже сидіти не могла, коли на мене кричать. У очах почало темніти, а ноги підкошуватися. Джеймс миттєво підбіг до мене й обережно поклав руки на талію, підтримуючи мене. Я сперлася на нього, тримаючись із усіх сил, щоб не впасти. Постоявши трохи, в очах перестало темніти, і я змогла підвести погляд на Джеймса. Він обережно дивився на мене, і в його синіх очах я побачила стурбованість. Невже він переживає за мене?

Він обережно допоміг мені сісти на ліжко, трохи постояв поруч, але вже без тієї злості, з якою прийшов. Потім вийшов із кімнати.

Одразу після нього зайшла Катара. Вона підійшла до мене й запитала:
— Ти як?
— Як думаєш, чому він так поводиться? Чому так кричав? Я ж нічого поганого не зробила. Ти ж не кричала на мене, — я справді не розуміла його поведінки.
— Олівіє, він просто переживав. Мені здається, він відчуває провину за те, що не зміг захистити тебе, що допустив цю ситуацію.
— Але ж чому він кричав? Не міг просто сказати?
— Він дуже складна людина. Я знаю його вже рік і досі не розумію багатьох його вчинків. Тому не переймайся. Він охолоне з часом, і все буде добре.
— Можливо, ти маєш рацію.
— Все, тепер ти повинна відпочивати. І чути нічого не хочу, — Катара усміхнулася й вийшла з каюти. А я продовжила обдумувати все, що сталося.