Розділ 14

Так минуло кілька днів. Нік та Катара навчали мене прийомів. І якщо з повітрям у мене все виходило чудово, то з водою — не дуже. У нас було лише два заняття, і я не змогла використати її жодного разу. Як сказала Катара, щось блокує цю стихію в мені, тому й не виходить. Вона порадила не засмучуватися й запевнила, що все обов’язково вийде. Дуже сподіваюся на це. За ці дні я усвідомила, що мені подобається використовувати магію і що це зовсім не страшно, тому я справді хочу навчитися нею користуватися.

Тим часом Нік розповідав мені про інші підвиди магії повітря. За її допомогою можна переміщуватися. Ну, не фізично, а духовно. Наприклад, коли команді потрібно розділитися на острові, Нік завжди може духовно переміститися до іншої групи й подивитися, що там відбувається.

За сніданком ми, як завжди, обговорювали, що будемо робити сьогодні. І знаєте, особливих відмінностей між піратами й звичайним морським екіпажем я не помітила. Ми не грабували кораблі, не полювали за скарбами чи чимось подібним. Ми просто жили своїм життям на кораблі, що дуже мене цікавило, але я не запитувала. Можливо, ми пливемо кудись із певною метою, але поки що ніхто з команди нічого мені не розповідав.

— Нам потрібно поповнити запаси води та їжі, — почала Катара. — Залишилося всього дві бочки води.

— Так, я згоден. Далі за курсом є острів, думаю, ми зможемо там поповнити запаси, — додав Берк.

— А ще бажано добути більше матеріалів для продажу, — сказав Стів.

— Матеріалів для продажу? — здивувалася я.

— Так, ми намагаємося заробляти гроші. Беремо дерева, ріжемо їх і перетворюємо на дошки, а потім продаємо на найближчому населеному острові, — пояснив Нік.

Ого. Схоже, я вперше дізналася, навіщо їм ті дошки в каюті для інструментів.

— Тож, коли прибудемо на острів, пропоную розділитися. Хтось шукатиме воду, хтось — їжу, а хлопці залишаться виготовляти дошки, — сказав капітан.

Наближаючись до суші, я зрозуміла, що острів безлюдний. Тобто, можливо, безлюдний. На ньому могли жити якісь племена, тому треба було бути обережними.

— Я піду з Олівією по їжу, — сказав Нік.

Я була рада, що зможу піти з Ніком, але погляд Джеймса був явно невдоволений.

— Олівія піде зі мною, — заявив капітан.

Сказати, що я була в шоці — нічого не сказати. Чому це він вирішив піти зі мною? Адже після того випадку на палубі він уникав мене, хоча я часто ловила на собі його погляди. Дивно це все.

— Тобі краще піти з Катарою по їжу, а ми підемо за водою. Пускати двох магів повітря разом — нерозумно, бо ви зможете подати один одному сигнали, якщо потрапите в біду, — сказав він.

Це справді мало сенс, але легше від цього не стало. Мені зовсім не хотілося йти з капітаном.

Ми розділилися. Хлопці з Ліндою й Роуз залишилися на березі рубати дерева, а ми з Джеймсом вирушили далі вглиб острова.

Атмосфера, якщо чесно, була напружена. Ми йшли мовчки, не дивлячись одне на одного. Джеймс лише іноді рубав рослини, що заважали пройти.

Він ішов попереду мене. І раптом я перечепилася через камінь і почала падати вперед. Але, вже заплющивши очі, відчула, як сильні руки підхопили мене. Відкривши очі, я побачила Джеймса зовсім поруч. Він тримав мене за талію, не даючи впасти.

Ой-ой, чому ми так близько? Між нами було лише кілька сантиметрів. Я сперлася руками об його торс і навіть через сорочку відчула напружені м’язи. Що ж, він і справді дуже гарний, особливо так близько. Олівіє, зберися!

Я не знаю, скільки часу ми стояли так, але зрозуміла, що це потрібно закінчувати. Тож я відхилилася й, не знаючи, що сказати, промовила:

— Дякую.

— Треба дивитися під ноги, — сухо відказав він.

От хам. Забираю всі свої слова назад. Він ще той придурок.

Ми йшли, напевно, вже пів години, коли раптом почули шум води. Нарешті! Ми вийшли до водоспаду.

Я підійшла ближче й спробувала воду. Смачна, подумала я. І вже хотіла її набирати, як раптом усвідомила, що ми не взяли нічого, щоб це зробити.

— Стоп, а як же бочки? Як ми наберемо воду? Чому ми не взяли їх із собою? — запитала я.

— А ти хотіла донести всі двадцять бочок сама?

А й справді, як би я це зробила?

— Тоді чому я тут?

— Щоб подати сигнал за допомогою магії повітря хлопцям на узбережжі. Нехай ідуть нашим слідом сюди.

А як тепер сказати, що я не знаю, як подати цей сигнал? Ми з Ніком лише говорили про це, але жодного разу не практикували.

Джеймс, видно, помітив, що щось не так, тому запитав:

— Усе гаразд? Ти ж подаси сигнал, правда?

Я мовчала, бо розуміла: що б я не сказала, це не змінить того, що я не знаю, як це зробити.

— Я не знаю, як це зробити.