Розділ 11

На годиннику друга ночі, а я досі не можу заснути, кручуся в ліжку майже дві години. Ще й їсти захотілося раптово. Точно, я ж нічого не їла цілий день. Треба негайно знайти кухню або щось схоже на неї.

До речі, корабель зовсім не схожий на піратський — охайний і доволі зручний у плануванні. Все знаходиться під палубою: багато кают, лише кілька приміщень ззовні, як-от каюта інструментів та головна, де ми сьогодні вирішували, чи не обміняти мене знову батькові. Над головною каютою розташована велика зала із штурвалом, де, як я зрозуміла, хтось чергує щоночі.

Знайшовши кухню, я трохи перекусила тим, що було в "холодильнику". Мене вразило, як магія застосовується навіть тут. Дерев'яна скриня всередині була замерзла, і там зберігалися продукти. Так, я знала, що багато хто у нашому світі використовує таку магію, але ніколи не бачила цього. Лід у ній тримався стійко, що було для мене загадкою. У нас вдома "холодильник" — це просто прохолодний підвал.

Майже дійшовши до своєї каюти, я зрозуміла, що все одно не хочу спати. Тож вирішила прогулятися палубою. Коли я вийшла нагору, морський бриз освіжив моє обличчя. Це неймовірне відчуття! Здавалося, ніби я зробила глибокий ковток такого бажаного повітря. Вперше за довгий час мені стало легко. Так, усвідомлення того, що чекає попереду, не дало мені заснути. Але я відчула, що зробила все правильно. Адже хіба може бути так добре, якщо рішення було неправильним?

Я підійшла ближче до носа корабля. Ми повільно пливли морем, вітер був не сильний. Хіба це не щастя? Хіба не щастя відчувати себе вільною? Я усміхнулася й перевела погляд на зорі та місяць, що освітлював море й корабель. Усе це не виглядало, як ніч, лише трохи.

Розвернувшись, я помітила світло біля штурвалу. Що ж, сьогодні хтось чергує. Можливо, варто навідатися до нього? Неважливо, хто це буде, я просто подякую за довіру і за те, що прийняли мене до команди.

Підіймаючись усе вище й вище, я подумала, що, можливо, це не найкраща ідея, але відступати вже було пізно. Олівіє, ти ж не боягузка. Зайдеш, привітаєшся, можливо, поговориш.

Та відкривши двері, я не була готова до побаченого. Капітан стояв біля штурвалу, міцно тримаючи його. Схоже, навіть коли він не спить, виглядає чудово. Хіба можна бути таким гарним? Олівіє, про що ти? Ну, гарний і що з того? Хоча... він тебе дратує. Чи, може, ні?

Схоже, я довго стояла й думала, бо Джеймс запитав:
— Чого тобі?

Отакої! Я, значить, хотіла привітатися, а він ось так. Хоча я запевняла себе, що там буде хто завгодно, тільки не він.
— Не спиться, побачила світло й вирішила зайти, — відповіла я.
— Ну можеш іти.

Ну все, тримайте мене! Він мене дратує з кожною секундою все більше. Хіба важко бути ввічливим?
— Та що з тобою? Чому ти такий суворий до мене? Якби міг, ти б уже віддав мене батькові.
— Це я суворий? Ти ж мене ледь не підпалила!
— Та краще б підпалила, — випалила я.

Він дивився так, ніби не вірив, а потім знову повернув голову вперед. Що ж, заснути я зараз усе одно не зможу. Тому вирішила залишитися й, можливо, трохи його побісити.

— Я думала, ти не входиш до списку чергувань за штурвалом.
— І чому ж це? — єхидно усміхнувся.
— Ну, бо ти капітан, а капітани лише віддають накази.
— Бути капітаном — це не лише віддавати накази, а й бути частиною команди та завжди допомагати іншим. За штурвалом чергують усі, крім дівчат.

— Що за розподіл?
Мене обурило це. Я вважаю, що розділяти чоловіків і жінок немає сенсу.
— Це не розподіл, а обережність. Вони не можуть тримати штурвал, це важка робота. Треба слідкувати за ситуацією всю ніч, а в бурю — ще й утримати корабель.

І тут мене осінила ідея:
— А можна спробувати?

Джеймс довго дивився на мене, а тоді кивнув. Моєму щастю не було меж. Я обережно взяла штурвал у руки й тримала його. Джеймс спочатку відійшов повністю, але потім раптово став позаду мене й теж узяв штурвал у руки. Що відбувається, запитаєте ви? Та я й сама не знаю.

— Здається, що нічого важкого. Але попереду декілька великих хвиль, тому побачимо, що ти скажеш далі, — прошепотів він мені у вухо. Та що ж він робить?

І справді, попереду було кілька хвиль, і я успішно їх минула. Хоча ноги трохи тремтіли, але я не знала, чи то від хвиль, чи від того, що Джеймс стояв так близько й навіть не збирався відходити. У нього такий приємний аромат — морський, як не дивно, з нотками цитрусу. Так, Олівіє, здається, ти божеволієш. Він тебе дратує. Так, точно дратує.

Я невпевнено пробралася через його руку й, побажавши, щоб вітер був нормальним, вийшла з каюти. Олівіє, ти серйозно? Щоб вітер був нормальним? Що зі мною? Чому я так переживаю?

Як не дивно, заснула я швидко.