Розділ 9

Коли Ніколас вийшов, я присіла на ліжко й почала осмислювати, що сталося за цей день. Я ніколи не робила таких ризикованих вчинків, як зараз. Це мало б лякати, але ні. Навпаки, було якесь дивне відчуття, ніби все так і має бути. Дивно.

Двері різко відчинилися, і в кімнату зайшов капітан. Кого-кого, а його я точно не очікувала побачити.
— Можна було і постукати, — не стрималася я. Олівія, що ти робиш? Ти ж хочеш залишитися тут, а не навпаки.
— Та ну? А я не хочу, — недбало кинув він.

Ну звісно. Його самовпевненість я помітила ще з першої зустрічі, і це страшенно дратувало. Хотілося побити його. Щоправда, не так сильно, як Джека.

— Олівія Флінт, — розтягуючи моє прізвище, промовив він. — Назви мені хоча б одну причину, чому я не повинен обміняти тебе твоєму батькові.

Ой-ой. Починаю справді хвилюватися. А раптом він це зробить?
— Може, капітан для початку представиться? Бо я досі не знаю, як тебе звати.
— Джеймс Роджерс.

І знову ця усмішка. Як же я хочу стерти її з його обличчя!
— Отже, Джеймс Роджерс, — почала я. Якщо він вирішив грати, то я теж. — У мене справді скрутне становище. І якщо ти маєш хоч краплю доброти в серці, ти допоможеш мені.

Що я мелю?

Стоп, що? Чому він сміється? І так гарно сміється! Ні, досить!
— Так відверто мені ще ніхто не погрожував, — сказав він, єхидно посміхаючись. — Особливо та, хто у скрутному становищі.

От гад! Ще й перекривляє мене?

В мені знову почали вирувати емоції. І поки я випалювала його поглядом, він продовжував сміятися. Ще голосніше. Що я такого сказала? Це почало дуже дратувати.

Раптом із моєї руки вирвався вогонь, спрямований прямо на нього. Але Джеймс теж не був простаком — він майстерно ухилився, і вогонь влучив у двері каюти, які одразу почали палати. О ні! Джеймс миттєво заморозив двері, зупинивши вогонь.

Тепер його обличчя вже не усміхалося. Нарешті. Але здивуванню не було меж.
— То ти ще й брехуха?
— Ей, я не брехуха!
— А як це назвати? Ти використала вогонь і ледь не підпалила мене!
— Але ж не підпалила, — закотила я очі. Хоча, може, краще б і підпалила.

— Це все, що я маю знати? Чи є ще щось?

Він дивився на мене так, ніби будь-яка неправда стане для мене смертним вироком. Хоча, скоріш за все, так і було.
— Добре, скажу. Я маг чотирьох стихій.

По його обличчю було видно, що він приголомшений. Здається, я щойно повідомила йому про кінець світу.
— Але я не вмію ними користуватися, — продовжила я.

Тепер він був у ще більшому шоці. Молодець, Олівія.

— Ти брешеш.
— Ей, я кажу правду. Не хочеш — не вір.
— Це ж рідкість!
— Та невже? А я й не знала.

— Чому ти не користуєшся своїми силами?
— На це є свої причини.
— Якщо ти стримуватимеш їх, то рано чи пізно вони вирвуться.

Та знаю я це! Але боюся.

Джеймс ще трохи дивився на мене, а потім, розморозивши двері, вийшов. Як не дивно, двері майже не постраждали. Лише невелика обгоріла пляма посередині.

О ні. Я тільки зараз усвідомила, що ледь не поцілила в Джеймса. Все, Олівія, досить із цим. Не можна більше давати волю емоціям.