Розділ 5

Там у кутку я побачила Джека, на якому сиділи дві напівголі дівчата, а збоку до нього притулилися ще дві. Здається, я зараз збожеволію. Це ж несерйозно? Не може бути, щоб завтра я одружилася з ним, а він уже зраджує мені. Формально ми ще не розписані, але усвідомити, що він завтра стане моїм чоловіком, коли цілується з ними всіма за день до весілля, я не можу. Це вже не лізе в жодні рамки. Я не зможу, я просто не зможу бути з ним. І якщо раніше я вірила, що він хороша людина, то зараз я не готова жертвувати собою заради цього шлюбу.

Хлопець одразу помітив мій погляд і запитав:
— Знаєш його?
Я невпевнено кивнула. Краще б не знала.
— Мені потрібно терміново йти, — сказала я, бо усвідомлення, що він міг мене тут побачити, поступово почало мене накривати.
— Я і так збирався вже йти, тому до зустрічі. Сподіваюся, ми ще побачимося.
— До зустрічі.

Він вийшов із клубу, а я, накинувши плащ на плечі, теж поспішила вийти. Але, щойно я завернула за ріг біля клубу, мене спіткав жах. Джек схопив мене за руку і притулив до себе.
— Що тут робить така принцеса? — знову ця усмішка, яку я готова зараз розірвати.
— Те ж, що й ти. Хоча ні, те, що робиш тут ти, я не роблю, — огризнулася я.
— То принцеса вже все бачила?
— Чого ти хочеш від мене? Після цього навіть не думай, що я буду з тобою.
— О ні, це ти не думай, що зможеш утекти. Те, що я робив сьогодні, — це ще нічого. І я робитиму це й далі. Ти, — тицьнувши пальцем у мене, — будеш моєю дружиною, бо твій батько не розірве цей шлюб, навіть якщо почує ці звинувачення. Аж занадто йому хочеться цих торгових шляхів.

На моєму обличчі зараз такий жах, що я не можу навіть поворухнутися. Невже батько справді не розірве цей шлюб? Невже йому буде байдуже? Можливо. Я вже не знаю, у що мені вірити. Але знаю, що з його рук потрібно тікати.

Як би сильно мені не хотілося порушувати свою обіцянку не користуватися магією, особливо при ньому... Хто-хто, але він не має знати про мої сили. Тому, як і тоді в кімнаті з батьком, я зроблю це знову. Але як? Я не вмію користуватися магією. Пару разів виходило, коли я була під емоціями, але зараз мені потрібна зосереджена голова, а не та, що підкориться емоціям і все тут розірве.

Я стаю мислити свідомо, зосереджуюсь і завдаю удару, але не так, як тоді. Вільною рукою, яку він не бачить за спиною, направляю потік вітру. Уся сила удару спрямовується на Джека. Він пускає мене і падає, навіть сильніше, ніж я очікувала. Але так йому й треба. Я, користуючись моментом, біжу зі всієї сили від нього і чую позаду:
— Далеко не втечеш.

Забігши за ріг, я вихором вітру піднімаюся на дах будинку та притискаюся до нього. Не знаю, скільки я так лежала на даху, борючись із собою, щоб хоч якось поворухнутися, але напевно довго, бо Джека я більше не чула.

До речі, я казала, що він маг вогню та блискавки? Ну тепер знаєте, бо це ще одна причина, чому я його боюсь.

Повернувшись додому, трохи посидівши, я прийняла, напевно, найбільш неочікуване рішення у своєму житті. Чи буде воно правильним — мене зараз це не хвилює. Головне, що зараз для мене воно найправильніше.