Розділ 4

Надягнувши штани вільного крою замість тих суконь, які мені вже набридли, та білу широку блузу, краї якої сховала у штани, я зверху одягнула корсет, що прекрасно підкреслював груди. Взула черевики та подивилася у дзеркало. На свою фігуру я ніколи не скаржилася, виглядала чудово. Руде волосся розпустила, але з передніх пасем зробила невелику гульку на голові. О так, я не люблю вихвалятися, але в дзеркалі на мене дивилася така красуня, що очей не відвести. На всяк випадок поставила маленький ніж у корсет, накинула чорний плащ і вилізла у вікно.

Ні, я не тікаю, просто вирішила трохи розважитися перед весіллям. Як би мені цього не хотілося, але я змирилася. Мене всі запевняли, що Джек буде хорошим чоловіком, тому я здалася. Добре, що я часто вибиралася через вікно погуляти посеред ночі, але сьогодні я хотіла саме порозважатися.

Наше містечко розташоване на узбережжі Південного моря, одного з найбільших морів Скіфії. Тут є щось на кшталт клубу, і якщо раніше я боялася туди ходити, то сьогодні все буде інакше. Я нарешті відволічуся й забуду про всі турботи, а завтра будь що буде.

Зайшовши всередину, я відчула запах алкоголю та почула гучну музику, що лунала з кожного куточка. Добре, що всередину пускають усіх, бо якби дочку найбагатшого торговця впіймали тут, мені було б непереливки. Я точно переїхала б на інший острів. Мій батько погодився на цей шлюб із Джеком, бо він — найбагатший торговець на сусідньому острові. Таким чином вони хочуть об’єднати наші острови у торгівлі.

Але я випросила, щоб Джек жив на нашому острові, бо якби мене змусили все тут покинути, я б збожеволіла.

Підійшовши до бару, я замовила алкоголь і випила залпом. О так, саме цього мені бракувало. Горло обпекло, а на душі стало легше. Можливо, алкоголь не найкращий спосіб полегшити життя, але поки що він — єдиний.

Підкорюючи танцпол, я рухалася так, як хотілося, даючи волю своїм емоціям. Нарешті я була щаслива тут і зараз. Пізніше, випивши ще коктейль, я танцювала, поки ноги не почали боліти.

— Чому сумуєш? — запитав дуже гарний хлопець. Блондин із зеленими очима підсів до мене за барну стійку й посміхався.

— Та я не сумую, — відповіла я.

— Ніколи не бачив тебе тут раніше. Як тебе звати?

— Олівія. А ти тут часто буваєш? — здивувалася я.

— Пару разів був. Я часто подорожую, тому, коли випадає нагода, заходжу сюди.

— Подорожуєш?

— Так, разом із командою ми досліджуємо нові території, — він дивився так тепло, що в серці стало приємно.

— Цікаво, а я ніколи навіть цього острова не покидала.

— Справді?

— Ні, ніколи.

— Що ж, тоді обов’язково спробуй. Просто наплюй на всіх і живи своїм життям. Легко не буде, але саме це і є життя, — він посміхнувся. — Ось я кілька років тому втік із дому, і знаєш, не жалкую.

— Ви відправляєтеся в подорож завтра? — запитала я.

— Так, зранку. Це мій останній вечір тут.

Шкода. Він здавався хорошою людиною. І поки ми говорили, мій погляд випадково впав на дальній кут зали. О ні! Не може цього бути!