Розділ 3

Ну що ж, ще одна маленька річ, яку ви повинні знати про мене: я володію чотирма стихіями — водою, вогнем, землею та повітрям.
Наш світ складається із магів, і майже у кожного є своя стихія, іноді навіть дві чи три. У мене ж їх чотири. Це рідкість — один випадок на мільйон, і я є тим самим випадком. Звісно, є і ті, у кого немає жодної стихії, але це теж рідкість. Причому це не залежить від стихій батьків — якось так виходить, що доля обирає стихії для нас.

Ви можете мені не повірити, але я зовсім не вмію користуватися своїми силами. Коли мені було 8 років, стався випадок: у момент гніву на тата з мене вирвався вогонь, який обпік йому руку. З того часу я більше не використовую своїх сил. Навіть попри те, що тато говорив, що це нічого страшного і що я була лише дитиною, я досі не можу пробачити собі цього.

До того випадку я вже помічала свої стихії. Це траплялося, коли мене переповнювали емоції. Але тоді я не кривдила нікого, лише трохи направляла свої сили. Після інциденту з татом я заприсяглася не використовувати свої стихії взагалі й жити без них. Про мої сили ніхто не знав, окрім моєї сім’ї. Але на мої 18 років усе повторилося. Знову, під впливом емоцій, я використала силу повітря. Добре хоч, цього разу майже нікого не зачепило, хоча батькові я все ж завдала болю.

У моїх батьків — сила землі. Мама вміє вирощувати рослини, а тато володіє металом. Варто зазначити, що стихії мають підвиди. Наприклад, у землі є магія металу, лави, рослин, болота, багнюки тощо. І не всі підвиди ще відомі. Так само й з іншими стихіями.

У Лізі магія вогню. Вона може керувати блискавками та полум’ям. Маги повітря здатні керувати вітром, літати, створювати куполи з повітря. А водяні маги можуть керувати водою, льодом, снігом і навіть іншими речовинами.

Дивно, правда? Мати аж чотири стихії і не використовувати їх? Але так мені легше. Нехай усі думають, що у мене немає сил.

Завтра моє весілля. Сукня висить у моїй кімнаті, і я дивлюся на неї, не вірячи, що це відбувається насправді. Усвідомлення того, що має статися, досі не приходить до мене. Я відчуваю, ніби живу у паралельній реальності. Хотілося б залишитися назавжди тією сімнадцятирічною дівчинкою.

Колись у мене було багато планів, але, перебравши їх усі, я зрозуміла, що більше не маю сил боротися. Мабуть, справді варто змиритися.

Але наостанок я зроблю те, чого хотіла все життя.