Розділ 2

Прокинулася я у своїй кімнаті, а поруч була Лізі, яка налякано дивилася на мене. Елізабет — моя молодша сестра, дівчинка років п’ятнадцяти. Вона була одягнена у рожеву сукню, яку ми нещодавно вибрали на моє день народження. Темні пасма її волосся спадали на плечі, а карі очі тривожно дивилися на мене. Ми дуже схожі, сестри все-таки. Лізі худенька й дуже гарна дівчина. Відрізняє нас, мабуть, тільки колір волосся: у неї воно темне, мов чорнило, як у батька, а в мене — руде, наче у лисиці, що на сонці переливається, ніби дорогоцінний камінь, як у мами.

— Ти прокинулася? Як чудово, — з полегшенням видихнула Лізі. — Голова болить? Ти сильно вдарилася нею.

О ні, не може бути. Я усвідомила, що це був не сон.

— Лізі, скажи, що це неправда. Скажи, що мені не доведеться виходити заміж. Скажи, що вони так пожартували.

Лізі мовчала. Здавалося, вона зараз заплаче.

— Ліві, пробач, я не можу тобі цього сказати.

Вона обняла мене, а у мене ніби світ перевернувся, хоча він і так уже був догори дриґом. У кімнату зайшли батьки. Мама підбігла й хотіла оглянути мене, але я не дозволила їй це зробити.

— Скажіть, що це був жарт, прошу, — я дивилася на них так, ніби вони — моя остання надія, ніби вони справді скажуть, що це жарт на день народження, посміються й досить.

— Олівіє, це не жарт. Через кілька місяців ти вийдеш заміж за Джека, і чути я нічого не хочу, — сказав батько.

— Як ви можете віддати рідну доньку якомусь чоловікові, який старший на десять років? Ви ж нічого про нього не знаєте. А якщо він мене битиме?

— Виключено. Він хороша людина, і ми зможемо розширити наші торгові зв’язки на Південне море.

— Серйозно? Проміняти доньку на торгові зв’язки? — не зупинялася я.

— Цей шлюб буде вигідним для обох сторін.

Я відчувала, як у мені вирують такі емоції, що я не можу їх контролювати, знову. Тато намагався підійти до мене, але різкий порив вітру, який вирвався з моєї руки, збив його з ніг і притиснув до стіни. Потім він упав на землю. Мама, побачивши це, теж намагалася підійти, але я вже настільки не контролювала це, що навколо мене утворилася куля з повітря. Я бачила, як мама й Лізі намагаються її пробити, як тато лежить на підлозі, але я вже нічого не чула. Куля вирувала й не давала нікому пробратися всередину. Потім перед очима все потемніло, і з них полилися сльози.