Розділ 44 Тіні контролю

— Інформація по Адаму готова.

Начальник служби безпеки поклав тонку папку на стіл. Без зайвих слів. Без коментарів. Тут не прийнято було додавати емоції.

Батько Ліани відкрив її одразу.

Коротко. По суті.

Освіта.

Місце роботи.

Посада.

Стаж.

Доходи — стабільні.

Кредитів немає.

Судимостей немає.

Фінансових проблем немає.

Він перегорнув сторінку.

Характеристика з роботи:

відповідальний, стриманий, надійний.

Конфліктів не зафіксовано.

Репутація — позитивна.

Батько зупинився.

— Особисте життя?

— Не одружений. Тривалих скандальних стосунків або фінансових претензій з боку колишніх немає, — відповів начальник охорони.

— Друзі?

— Невелике коло. Соціальні зв’язки стабільні. Спосіб життя — спокійний.

Пауза.

— Алкоголь, азарт, борги?

— Ні.

Батько закрив папку.

І вперше за розмову на його обличчі з’явилася ледь помітна зміна — не посмішка, але щось близьке до полегшення.

— Продовжувати спостереження? — запитали його.

Він кілька секунд думав.

У бізнесі він звик оцінювати людей швидко.

Факти. Поведінка. Ризики.

Адам не виглядав проблемою.

Але це нічого не означало.

— Без активного втручання, — відповів він. — Лише фоновий контроль.

— Зрозумів.

— І ще.

Начальник служби безпеки знову зупинився.

— Якщо цей чоловік почне впливати на рішення Ліани… повідомляти мені одразу.

— Так.

Двері зачинилися.

Батько залишився сам у кабінеті.

Він знову підійшов до вікна.

Місто жило своїм життям. Люди поспішали, будували кар’єру, закохувалися, помилялися.

Більшість із них не розуміла головного:

Світ не безпечний.

Особливо для тих, хто довіряє почуттям.

Його донька саме така.

Він не боявся Адама.

Поки що.

Його турбувало інше.

Якщо Ліана прив’яжеться до нього…

вона почне робити вибір сама.

А це означало втрату впливу.

Він повернувся до столу і відкрив календар.

Через кілька секунд набрав номер.

— Підготуйте вечерю в неділю. Сімейну.

Пауза.

— Так. Я запрошу Ліану.

Він поклав слухавку.

Якщо її життя змінюється,

він має бачити це особисто.

І головне — зрозуміти:

цей чоловік —

тимчасова історія

чи людина,

яка може забрати його доньку

з-під його контролю.

Дні йшли швидко.

Ліана намагалася повернутися до звичного ритму: робота, репетиції, друзі, зустрічі з Адамом.

Але під поверхнею все відчувалося інакше.

Вона відчувала, що батько уважно стежить за кожним її кроком.

І це тягнуло важким, невидимим ланцюгом.

Адам помічав зміни в її настрої.

Він розумів, що за спокійними жартами й посмішками ховається напруга.

— Щось сталося? — запитав він під час однієї з прогулянок.

— Нічого, — відповіла Ліана, трохи стримуючи голос. — Просто… все стає складніше.

Він зупинився, взяв її за руку.

— Може, ти маєш на увазі батька?

Вона кивнула.

— Так. Я відчуваю його погляд навіть здалеку. Іноді мені здається, що він знає більше, ніж повинен.

— І що ти робиш?

— Навчаюся грати за правилами… — прошепотіла Ліана, трохи посміхаючись, але очі її були серйозні. — А іноді хочу… втекти.

Адам зітхнув, але не сказав нічого.

Він розумів, що для неї це не жарти.

Для неї це реальне життя — під контролем батька, під постійним наглядом.

Тим часом у кабінеті батька Ліани все йшло за планом.

— Відстеження активне, — доповів начальник охорони. — Він не порушує правил, але підтримує контакт із Ліаною.

Батько кивнув.

— Добре. Я хочу бачити всі контакти, — сухо наказав він. — Особливо чоловічі.

— Є один, — сказав начальник. — Адам. Всі дані перевірені. Він стабільний, без ризиків. Але ми продовжимо спостереження.

Батько знову підійшов до вікна.

— Я не хочу втручатися, — подумав він. — Але якщо його присутність вплине на її рішення… я маю бути готовий.

Це було складно.

Інколи йому здавалося, що любов та контроль — речі несумісні.

Але він не міг дозволити, щоб його донька робила кроки, які він вважав небезпечними.

Увечері Ліана з Адамом залишилися самі після роботи та репетицій.

Вони сиділи на дивані, дивлячись на нічне місто з вікна.

— Ти боїшся втратити свободу, — тихо сказав Адам.

— І ти боїшся… втратити мене? — відповіла вона, дивлячись йому в очі.

Він не відповів відразу. Просто взяв її руку і міцно стиснув.

— Я боюся, що тобі важко буде серед усіх цих правил, — сказав він нарешті. — І хочу бути поруч, щоб ти знала: ти не самотня.

Ліана трохи нахилилася ближче.

— Це вже допомагає.

І навіть у цю ніч, коли за стінами її батько уважно стежив за кожним рухом, вона відчула маленьку свободу.