Розділ 41 Між відпочинком і буднями

Ранок від’їзду завжди має дивний настрій.

Ніби відпочинок ще не закінчився — але вже почав віддалятися.

У номері було тихо. Валізи стояли відкриті, речі лежали на ліжках у легкому безладі — купальники, футболки, сувеніри, зарядки, квитки.

Ліана повільно складала одяг, розгладжуючи його руками, ніби хотіла затримати ще трохи цього літа.

— Я не хочу їхати, — пробурмотіла Еліс з сусіднього ліжка, не встаючи. — Можна ми залишимося тут і відкриємо маленьке кафе?

— І хто буде працювати? — усміхнувся Ян, закриваючи свою валізу.

— Не ми. Ми будемо атмосферою.

Усі засміялися.

Адам стояв біля вікна. Море було спокійним, ранковим, майже прозорим.

— Воно виглядає так, ніби нічого не сталося, — сказав він.

— Так і є, — тихо відповіла Ліана. — Просто ми змінилися.

Дорога додому була спокійною. Спочатку всі говорили, обговорювали поїздку, переглядали фото, сміялися з моментів на кораблі.

Потім розмови стихли.

Еліс заснула, поклавши голову Яну на плече.

Ян дивився у вікно.

Адам сидів поруч із Ліаною.

Він обережно взяв її за руку.

Вона не відсахнулася.

За вікном знову з’являлися знайомі пейзажі, дороги, міста. Відпочинок залишався позаду.

Разом із ним — легкість безтурботності.

Попереду чекало життя.

Коли вони повернулися в місто, все відразу стало іншим.

Шум транспорту.

Люди, які кудись поспішали.

Повідомлення на телефоні.

Нагадування.

Робочі справи.

— Ну що, — сказала Еліс, виходячи з таксі, — завтра я знову доросла людина.

— А сьогодні? — запитав Ян.

— Сьогодні я ще у відпустці.

Вони домовилися зустрітися ввечері на каву — ніби боялися одразу розійтися по своїх буденних світах.

Ліана піднімалася сходами до квартири Еліс повільніше, ніж зазвичай.

Вона знала.

Це тимчасово.

Вона вже відчувала, що далі тягнути не можна.

Повернення до міста означало повернення до реальності.

До батька.

До контролю.

До рішень, які вона відкладала.

У квартирі було тихо.

Ліана поставила валізу, сіла на край ліжка і глибоко вдихнула.

Відпочинок закінчився.

Попереду були будні.

Робота.

Виступи.

Розмови.

І, можливо, найскладніше — повернення додому.

Телефон тихо завібрував.

Повідомлення від Адама:

«Якщо сьогодні стане занадто різко після відпочинку — напиши. Я поруч.»

Ліана подивилася на екран.

І вперше за довгий час відчула:

повертатися до реальності вже не так страшно.

Бо тепер у цій реальності був хтось, хто залишався.