Розділ 38 Заснути поруч

Вони поверталися до готелю повільно. Місто вже майже стихло — лише поодинокі ліхтарі кидали м’яке світло на бруківку. Вечеря, танець, довгий день на ногах — усе це відчувалося приємною втомою.

— Я зараз впаду, — тихо засміялася Ліана, коли вони піднімалися сходами.

— Не падай. Завтра ж корабель, — нагадав Адам. — Ти сама казала, що хочеш зустріти світанок у морі.

— Так… — вона усміхнулась. — Як нормальні люди на відпочинку. Без втеч. Без квестів. Просто плисти.

У коридорі було тихо. Десь грюкнули двері — мабуть, Ян і Еліс уже повернулися до свого номера.

Адам зупинився біля дверей їхнього.

— Ти впевнена, що прокинешся о шостій?

— Якщо не прокинуся, ти мене розбудиш, — відповіла вона. — Але без холодної води, будь ласка.

Він тихо засміявся.

У номері пахло морем і трохи сонцем, що залишилося на шторах. Ліана скинула босоніжки й одразу відчула, наскільки втомленими були ноги. Вона підійшла до вікна, відчинила його трохи ширше — щоб чути хвилі.

Адам поставив будильник.

— 5:45. Без варіантів.

— Добре, капітане, — усміхнулась вона.

Вони переодяглися в легкий одяг для сну. Без поспіху, без напруги — так, як буває після довгого щасливого дня, коли вже немає сил на зайві слова.

Ліана лягла першою, втягнувши ковдру до підборіддя.

— Я сьогодні щаслива, — тихо сказала вона в темряву.

Адам ліг поруч.

— Я бачу.

Вона повернулася до нього спиною, але взяла його руку й притиснула до себе — просто так, ніби це було найприродніше у світі.

— Завтра буде красиво, — прошепотіла вона.

— Так. І спокійно, — відповів він.

Вікно було відкрите. Хвилі шуміли рівно й глибоко. Десь далеко гукнув нічний човен.

Вони заснули швидко — не через байдужість, а через втому і внутрішній спокій.

Бо іноді романтика — це не гучні слова.

А просто заснути поруч, знаючи, що зранку ви разом підете в море.