Розділ 37

Сонце вже майже сховалося за горизонтом, а небо над морем було залите рожево-оранжевими відтінками. Вітер тихо грав волоссям Ліани, а хвилі ламалися об берег із спокійним шумом.

Ліана сиділа на великих каменях, розв’язуючи мотузку старої скрині, щоб упорядкувати знахідки, а Адам поруч обережно допомагав їй, час від часу підкидаючи щось у руки.

— Ти справді вмієш робити навіть мотузку цікавою, — жартував він, намагаючись підбадьорити її.

— Якщо не сміятися, то можна й серйозно вляпатися у хвилю, — відповіла Ліана, кидаючи йому швидкий погляд. Їй було приємно відчувати його підтримку.

Ян і Еліс трохи віддалік сміялися, перевіряючи фото і відео з сьогоднішньої пригоди.

— Дивіться, як Адам допомагає Ліані, наче герой із романтичного фільму! — підкреслила Еліс, сміючись.

— Герой? — буркнув Ян, — він просто не хоче, щоб вона впала.

Ліана почувалася комфортно поруч із Адамом. Вони мовчки ділилися миттю: звук хвиль, легкий вітер і запах солоної води створювали особливу атмосферу.

— Я радий, що ми разом тут, — тихо промовив Адам, піднімаючи погляд на небо, а потім на неї.

— Я теж, — відповіла Ліана, відчуваючи тепло від його слів. — Це… реально добре.

Вона зробила крок ближче, і їхні руки випадково переплелися. Це не був пафосний жест — просто легкий дотик, але він промовляв більше, ніж будь-які слова.

— Ліано… — почав Адам, трохи знітившись, — може, сісти трохи ближче до води? Там тихіше, і можна послухати хвилі.

— Добре, — тихо відповіла вона, і вони разом рушили до невеликого пляжу.

Сидячи поруч, вони мовчки дивилися на море. Ліана зрозуміла, що навіть без слів цей вечір зміцнив її почуття до Адама. Його присутність поруч відчувалася надійною, і водночас — трохи хвилюючою.

— Знаєш, — сказала вона нарешті, — я ніколи не думала, що простий вечір може бути таким… повним.

— І я теж, — тихо промовив Адам, злегка нахиляючись до неї. Їхні плечі торкнулися, а очі зустрілися.

Вони дивилися один на одного кілька секунд, і тоді Адам обережно притягнув її ближче. Це був перший поцілунок — короткий, ніжний, без пафосу, але сповнений справжніх відчуттів.

— Це… — Ліана посміхнулася після поцілунку, трохи червоніючи, — несподівано.

— Але добре, правда? — усміхнувся Адам.

— Дуже добре, — тихо погодилася Ліана, відчуваючи, як хвилювання поступово переходить у спокій і тепло.

Позаду, трохи далі, Ян і Еліс тихо сміялися, обговорюючи свої пригоди, але не заважали друзям. Мить залишалася лише їхньою, справжньою і реальною, без надмірної романтики, тільки з відчуттям близькості і першого справжнього кроку в стосунках.