Розділ 32

Наступного вечора Еліс надіслала Адаму повідомлення: коротке, але дружнє, без тиску:

“Привіт! Плануємо невелику подорож на узбережжя. Ліана, Ян і я. Було б чудово, якби ти приєднався, але рішення повністю за тобою 🙂”

Адам прочитав повідомлення, відчуваючи теплий, але дивний трепіт у грудях. Він давно бачив Ліану у різних ситуаціях: коли вона співала, сміялася, ризикувала під час втечі по вулицях, або просто була собою. І тепер — можливість провести з нею кілька днів, без зайвого контролю і правил, здавалася і захопливою, і страшною водночас.

— Мабуть, це гарна ідея, — промовив він сам до себе. — Вона буде поруч, без стресу, без сцен і контрольованих ситуацій.

Він набирав відповідь і стирав кілька разів. Писати треба обережно: не надто формально, але й не виглядати надто захопленим.

“Дякую за запрошення. Я б із задоволенням приєднався. Чекаю деталей.” — надіслав він нарешті.

Ліана, сидячи з Еліс і Яном у кафе, отримала повідомлення майже одночасно. Її серце трохи калатало, а щоки стали теплими.

— Він погодився! — весело промовила Еліс, підштовхуючи Ліану. — Це буде цікаво!

Ліана кивнула, але всередині відчувала легкий страх і водночас радість. Вона знала, що Адам — це не просто друг у пригодах. Він став для неї людиною, поруч із якою вона відчуває спокій і водночас хвилювання.

Ян підморгнув їй:

— Бачиш, все легко вирішується, коли є довіра. І тепер пригоди стануть ще цікавішими.

Ліана посміхнулася, розуміючи, що попереду буде не лише подорож, а й нові відчуття, пригоди і моменти, які зміцнять їхню дружбу і, можливо, щось більше з Адамом.