Розділ 28

Ліана сиділа на підвіконні, дивлячись на місто. Серце ще калатало після ранкової зустрічі з батьком. Вона намагалась зрозуміти його мотиви, адже навіть його суворість мала сенс, хоч інколи здавалася надмірною.

В кімнату тихо зайшов Адам. Він сів поруч, але не торкався її — розумів, що це її момент усвідомлення.

— Тобі здається, що він просто жорстокий? — тихо запитав він.

Ліана зітхнула:

— Спершу так. Але… зараз я розумію, що це не просто примха. Він працює у сфері безпеки — не просто бізнес, а державні структури. Від нього залежить дуже багато людей, і він звик контролювати кожен крок близьких, бо знає, що навіть найменша помилка може бути небезпечною.

Адам нахилив голову, слухаючи її:

— Тобто його контроль… це частково захист?

— Так, — тихо сказала Ліана. — Але для мене це відчуття постійної присутності… задушливе. Я не можу вільно рухатися, навіть якщо знаю, що він робить це з причин безпеки.

Вона пригадала втечу по вузьких вуличках і те, як поруч із Адамом відчувала свободу, навіть у небезпечній ситуації.

— Мені здається, — продовжила Ліана, — він не усвідомлює, що я вже не маленька. Я можу оцінити ризики, можу діяти обережно. Але він цього не бачить.

Адам взяв її руку, тримаючи міцно, але тихо.

— Ти вже це робиш, — сказав він. — І саме тому ми змогли пройти через ранкову пригоду. Він може контролювати, але не може відняти твою сміливість і розум.

Ліана посміхнулася. Усередині вона відчула силу: тепер вона бачила причину батькового контролю і водночас розуміла, що її свобода і власні рішення — це те, що ніхто не може забрати.

— Можливо, я колись зрозумію його до кінця, — прошепотіла вона, — але зараз я знаю одне: навіть у його системі правил і обмежень я можу знайти моменти життя, які належать тільки мені.

Вечірнє місто мерехтіло за вікном, а Ліана відчувала: навіть під пильним наглядом вона може бути собою, якщо буде обережною і мудрою. І поруч із Адамом вона почала розуміти, що свобода — це не лише втечі, а й вибір, кому довіряти і кому дозволяти бути поруч.

Адам сидів у тихому кафе, відводячи погляд від шумного міста за вікном. Він зазвичай не любив уваги, але зараз був тут не для себе. Ліана думала, що він просто друг, але насправді Адам мав складне життя і непросту роботу.

Він працював аналітиком у великій компанії безпеки, що співпрацювала із державними структурами. Його завдання — збирати інформацію, прогнозувати ризики і мінімізувати загрози. Життя в постійній концентрації і відповідальності зробило його уважним до деталей і стриманим, але водночас внутрішньо добрим і турботливим.

— Ти завжди виглядаєш спокійним, — одного разу сказала Ліана. — Як ти так можеш?

Адам усміхнувся.

— Спокій не означає відсутність страху, — відповів він тихо. — Це лише вміння контролювати ситуацію і себе. Так я працюю щодня.

Його погляд упав на Ліану, яка тримала чашку кави, злегка відволікаючись на міські звуки.

— Я поруч із тобою, бо розумію, що свобода і безпека — це баланс. Ти сильна, але інколи потрібна підтримка.

Він знав, що не можна її перевантажувати порадами або контролем, бо вона сама робила складні кроки, ухвалювала рішення і ризикувала. Його завдання — бути поруч, допомагати, але не ставати ще одним контролюючим фактором.

Адам згадував, як разом із Ліаною біг вузькими вуличками міста, як вони сміялися й водночас хвилювалися. Для нього це був справжній тест: не лише спритність і планування, а й довіра між ними.

— Я не завжди можу її захистити від усього, — думав він, — але можу допомогти зробити правильний вибір, коли вона поряд.

Його робота і досвід навчили його одній важливій речі: інколи головна безпека — це не контроль, а довіра. І поруч із Ліаною він відчував, що саме це стає можливим: вони довіряють один одному навіть тоді, коли світ навколо здається небезпечним.

Адам тихо посміхнувся. Він знав, що їхні пригоди тільки починаються, що перед ними ще багато випробувань. Але тепер він готовий зустрічати їх разом із Ліаною, бо поруч із нею навіть найскладніші моменти здавалися керованими, а найнебезпечніші — менш страшними.