Розділ 24

Ліана тихо відчинила двері своєї квартири. Усередині було тихо, занадто тихо. Вона відразу відчула напруження: навіть коли батько не стояв поруч, його присутність відчувалася через систему контролю та охорону.

Вона поставила сумку і сіла на край ліжка, відчуваючи, як серце трохи прискорюється. Вчорашній день був сповнений пригод і тепла, але зараз, у власному домі, усе здавалося суворішим.

— Ліано… — прошепотіла вона сама собі, відчуваючи, як думки крутилися навколо Адама, вечірніх пригод і легкості, яку він приніс у її життя. — Навіть тут… я все одно відчуваю свободу.

Вона перевела погляд на заблоковану банківську картку і екран телефону. Кожна деталь нагадувала про контроль, але водночас її серце наповнювалося теплом від думки про Адама. Його підтримка була немов тихе світло серед стін, що тиснули.

Ліана знала: зараз важливо дотримуватися часу і правил, але всередині вона відчувала зміни. Вона не боялася бути собою, навіть коли хтось намагається контролювати її кроки.

— Вчорашня пригода… — тихо промовила вона, усміхаючись сама собі. — Я можу сміятися, бігати, бути живою. І це — моє.

Вона дістала блокнот і ручку, вирішивши записати думки, щоб зрозуміти себе краще. Слова складалися в прості фрази, але кожна мала вагу: «Свобода у дрібницях», «Тепло поруч із ним», «Сміливість бути собою».

Ліана відчула, що навіть контроль батька і нагляд охорони не можуть зруйнувати того внутрішнього світу, який вона будує сама. Вчорашні пригоди, сміх з друзями і ніжність Адама створили в її серці опору, яку ніхто не зможе заблокувати.

Вона відкинулася на подушку, закрила очі і на мить відчула: життя, незважаючи на всі обмеження, все ще може бути справжнім, теплим і її власним.

Ліана прокинулася рано. Світло ранкового сонця тихо просочувалося крізь штори, але навіть цей спокійний промінь не міг повністю відвести думки від одного: вона хотіла зустрітися з Адамом.

Вона тихо встала, щоб не розбудити батька, і перевірила телефон. Нові повідомлення від Адама чекали на неї: коротке «Доброго ранку 😊» і пропозиція зустрітися після сніданку.

— Це буде чудово, — подумала Ліана, але серце трохи стислося. — Батько ще більше контролює… і охорона може все побачити.

Вона згадала, як одного разу їй вдавалося втекти від нагляду, але тепер все набагато суворіше: картки заблоковані, за нею стежать, і навіть маленька затримка може викликати питання.

Ліана взяла ноутбук і почала планувати свій маршрут. Кожен крок був обдуманий: від дому до кафе, де вони домовилися зустрітися, — усе мало бути точним і безпечним.

— Добре, що він не знає про все це, — прошепотіла вона сама собі, посміхаючись від думки про Адама. Його легкість і підтримка робили навіть контроль батька менш страшним.

Сніданок проходив тихо, але кожен погляд Ліани був напружений. Вона знала, що час повернення додому чітко обмежений, і потрібно встигнути. Адам, якщо помітить її тривогу, обов’язково підтримає, і це давало їй відчуття внутрішньої сили.

— Ліано, ти готова? — запитала Еліс, заходячи в кімнату з чашкою кави. — Ми вже трохи запізнилися.

— Так… я просто повинна трохи перевірити маршрут, — відповіла Ліана, намагаючись приховати хвилювання.

Вона на мить затримала погляд на телефоні, подумавши про Адама: його посмішка, легка підтримка, спокій у його очах. Вона відчула, що навіть у цьому світі контролю і обмежень можна знайти власну свободу, нехай і маленьку.

— Все буде добре, — тихо промовила вона, готуючись вийти з дому, тримаючи в серці відчуття тепла, що залишилося після пригоди з друзями і близькості з Адамом.

Літо ще тримало тепло ранку, а Ліана знала: кожен її крок — це маленька перемога над страхом і контролем, і кожна зустріч із Адамом — шанс відчути себе живою і справжньою.