Розділ 21

Ліана ще посміхалася, згадуючи вечірній поцілунок, коли почувся тихий стук у двері.

— Добрий ранок! — весело вигукнула Еліс, заходячи з чашкою кави і великим тостером у руках. — Я принесла сніданок, а Ян уже влаштував ранкову комедію у кухні!

Ліана сміялася ще тихо, відчуваючи, як серце розігрівається від легкої енергії друзів. Вчорашній вечір був особливим, але зараз вона могла дозволити собі просто сміятися.

Ян з’явився за спиною Еліс, тримаючи маленький блокнот і намагаючись виглядати серйозним, але посмішка видавала його.

— Ліано, я вважаю, що сьогодні ми повинні провести мозковий штурм для твого наступного виступу! — проголосив він, підморгуючи.

— А я думала, що сьогодні ми просто поснідаємо і будемо насолоджуватися літом, — тихо сказала Ліана, але посмішка видавала радість.

— Ну, можна поєднати обидва варіанти! — відповіла Еліс, підставляючи тост під стіл. — Мозковий штурм із тостами і кавою!

Адам стояв трохи осторонь, тримаючи новий телефон і спостерігаючи за Ліаною. Він посміхнувся, коли її очі зустріли його погляд. Між ними вже не було хвилювання минулого вечора — лише легка теплота і спокій, що приходять із довірою і близькістю.

— Ти вже поснідала? — запитав він тихо, коли Ліана взяла перший шматок тосту.

— Так… але тепер сніданок стає ще смачнішим, — сказала вона, відчуваючи тепло від його присутності.

Ян і Еліс обмінялися поглядами і тихо засміялися, але не заважали їм. Вони відчували, що сьогодні Ліана і Адам у своєму маленькому світі, і це було чудово.

Ліана ковзнула поглядом по кімнаті, відчуваючи, як легкість, сміх і тепло друзів поєднуються з ніжністю і спокоєм поруч із Адамом. Вона знала: літо, друзі і він — усе це створює моменти, які залишаються в серці назавжди.

— Добре, — промовила Ліана, посміхаючись Адаму, — давай насолоджуватися цим днем.

— Згоден, — відповів він, стискаючи її руку. — І не тільки сьогодні…

Вечір ще був попереду, але навіть цей ранок показував, що теплі стосунки, дружба і маленькі радощі життя можуть створювати щастя тут і зараз.

Літо розливало своє тепло по місту, і Ліана з Еліс, Яном та Адамом вирішили провести день активно.

— А давайте прогуляємося до того старого парку на краю міста! — запропонувала Еліс, підморгуючи.

— Старий парк? Там же кажуть, що можна знайти справжні скарби! — вигукнув Ян, підкидаючи ключі від велосипеда.

Ліана сміялася, відчуваючи, як серце радісно калатає: дружня енергія, літо, Адам поруч… все це створювало відчуття легкості і свободи.

Вони йшли вузькими вуличками, сміялися над Яновими жартами, і Адам тихо підштовхував Ліану плечем, коли вона ненавмисно оступилася на камінчику.

— Обережніше! — посміхаючись, сказав він. — Не хочу, щоб ти впала.

— Дякую… — Ліана дивилася на нього і відчула тепло, що розліталося всередині.

Парк виявився тихим і майже порожнім. Дерева давали легку тінь, а сонце грало променями крізь листя. Вони знайшли стару лавку біля ставка і сіли відпочити. Ян одразу дістав із рюкзака маленький пазл, який він привіз «для пригоди».

— Хто складе перший? — запитав він із посмішкою.

Ліана взяла один шматочок і простягнула його Адамові. Його пальці м’яко торкнулися її, коли він взяв деталь, і Ліана відчула легкий трепет у грудях.

— Готова програти? — посміхнувся він, дивлячись їй в очі.

— Не думаю… — відповіла вона, а серце калатало, бо цей погляд означав більше, ніж гра.

Еліс і Ян сміялися над їхньою легенькою суперечкою, але не втручалися. Всі відчували, що сьогодні Ліана і Адам у своєму маленькому світі, де немає ні страхів, ні хвилювань — тільки вони, літо і пригода.

Коли вони піднімалися з лавки, Ян вказав на стару галявину:

— А тепер — справжня пригода! Хто першим знайде найбільший камінь, що сяє на сонці, той виграє титул «Скарбошукача року»!

Ліана сміялася, бігаючи по траві разом із друзями. Адам тихо тримав її за руку, і вони разом бігли, відчуваючи легкість і тепло цього літа. Серце Ліани було наповнене ніжністю, веселощами і відчуттям, що саме таке життя — маленькі радощі, дружба і любов поруч.

— Ти виграв, — сказала вона, коли Адам тримав у руках великий камінь.

— Ні, ми виграли разом, — відповів він, дивлячись на неї з усмішкою, що змусила Ліану відчути, ніби сонце світить тільки для них.

І цього дня, серед сміху, пригод і теплого літнього повітря, Ліана зрозуміла: саме такі моменти роблять життя особливим, а стосунки з Адамом — тихими, теплими й справжніми.