Розділ 20

Літо залишало теплі сліди на тротуарі, і нічне повітря пахло легким ароматом квітів та асфальту після спеки. Ліана зупинилася біля свого під’їзду, і Адам трохи нахилився, щоб подивитися їй у очі.

— Ось і твій дім… — тихо промовив він. — Можу я залишитися на хвилинку?

Ліана кивнула. Її серце калатало швидше, але в грудях було тепло.

— Так… будь ласка.

Вони стояли поруч, і місячне світло відкидало м’які тіні на стіну будинку. Адам обережно торкнувся її руки. Ліана не відсахнулася — навпаки, вона відчула, як пальці природно переплелися з його.

— Я радий, що ми сьогодні прогулялися разом, — тихо промовив Адам. — Це… важливо для мене.

— І для мене теж, — відповіла Ліана, відчуваючи, як серце відгукується на кожне його слово. — Навіть більше, ніж я очікувала.

Він нахилився ближче, і їхні погляди зустрілися. Літо, ніч, тепло повітря — усе створювало відчуття, що світ навколо на мить зупинився.

— Ліано… — тихо промовив Адам, — можу я ще раз…

Його губи знову торкнулися її в ніжному поцілунку, але цього разу довшому, м’якому, що говорило про довіру і близькість. Ліана відповіла, відчуваючи тепло і спокій, змішані з трепетом.

Коли вони відступили, їхні обличчя залишалися близько одне до одного.

— Я… хочу, щоб ми більше часу проводили разом, — прошепотіла Ліана.

— І я теж, — усміхнувся Адам. — І здається, що цей вечір — лише початок.

Літо тихо дихало над ними, нічні вогні відбивалися в його очах, і Ліана зрозуміла, що поруч із Адамом вона відчуває себе впевнено, спокійно і щасливо.

Вони ще на мить стояли, тримаючись за руки, перш ніж Ліана, з ніжною усмішкою, повільно відкрила двері свого під’їзду.

— Добраніч, Адаме, — тихо промовила вона.

— Добраніч, Ліано, — відповів він, стискаючи її руку ще міцніше.

І коли двері зачинилися позаду неї, Адам залишився на сходах, дивлячись на світло в її вікні, відчуваючи, що сьогодні між ними сталося щось важливе, щось справжнє і тихе, але глибоке.

Сонце ще тільки піднімалося над містом, пробиваючи теплі промені крізь легкі штори. Ліана відкрила очі і на мить залишилася лежати, відчуваючи дивне поєднання спокою і легкого трепету в грудях.

Вчорашній вечір з Адамом промайнув у пам’яті яскравими спалахами: прогулянка, тихі слова, перший поцілунок… Все це здавалося майже нереальним, але його тепло ще відлунювало в серці.

Вона тихо посміхнулася і притиснула подушку до себе, відчуваючи, як її думки м’яко кружляють навколо Адама.

— Він був поруч… — прошепотіла вона сама собі. — І це було… чудово.

На кухні вже запахало свіжою кавою. Ліана підвелася, потягнулася і тихо пройшла до кімнати Еліс, де ще трохи спала подруга. Їй хотілося поділитися хвилюванням, але водночас вона хотіла залишити цей ранок тільки для себе та відчуттів, що ще тримали тепло в грудях.

Вона сіла біля вікна, дивлячись на тихе літнє місто, і на мить закрила очі. Літо пахло теплом і квітами, а повітря було насичене ранковою свіжістю. Кожен звук — кроки перехожих, тихий шелест листя — здавався особливим.

— Я хочу, щоб цей день був таким же спокійним і теплим, як вчорашній вечір… — подумала Ліана, усміхаючись. — І щоб він продовжувався разом із ним.

Її серце ще кілька разів прискорено забилося, коли вона згадала його погляд, руку, що торкалася її, і ніжний поцілунок, який залишився в пам’яті, як тихий оберіг.

Ліана знала: цей день — початок нового етапу. І тепер вона хотіла не просто співати, прогулюватися чи сміятися з друзями. Вона хотіла відчути кожну хвилину поруч із Адамом, дослухатися до його слів, і зберегти цю ніжність у серці як щось важливе, справжнє і тихе.

Вона вдихнула глибоко, відчуваючи теплий літній ранок, і знову посміхнулася.

— Сьогодні буде гарний день, — прошепотіла Ліана. — І ми зробимо його ще теплішим.