Розділ 16

Ліана та Адам ще стояли біля вікна, насолоджуючись тихою миттю, коли Ян раптом підморгнув:

— Гей, а хто замовив тістечко для сцени? — він показав на маленький столик із десертами, куди випадково поклали тарілку з кремовим тістечком так, що воно хиталося.

— Ой, — зітхнула Ліана, намагаючись втримати рівновагу нотного блоку, — ти що, хотів, щоб я співаю з десертом на голові?

Еліс засміялася:

— Це було б кумедно, але не для твого образу!

Ян, сміючись, схопив тарілку і поставив її на безпечне місце.

— Ось так краще. Не хочу, щоб ти випадково зробила кульбіт із тістечком.

Адам посміхнувся, і Ліана помітила, як легко її серце знову забилося.

— Всі ці дрібниці… — тихо сказала вона, — роблять вечір ще теплішим.

— Так, — погодилася Еліс. — Навіть якщо Ян іноді виглядає як цирковий помічник.

Ян підняв руки:

— Гаразд, визнаю. Але хіба це не додає трохи драми?

Ліана сміялася разом із друзями. І навіть у цій легкій кумедній сцені вона відчувала тепло: літо, друзі, запахи кави та тістечок, і Адам поруч, що спостерігає за нею з захопленням.

— Ти бачиш? — підморгнула Еліс Ліані. — Навіть дрібні пригоди роблять вечір незабутнім.

Ліана кивнула.

Вечірнє місто було спокійним і тихим. Літо тримало ще тепло, повітря пахло асфальтом після спеки і трохи квітами, що росли в міських клумбах. Ліана й Адам ішли поруч, трохи осторонь від шумного кафе.

— Ти сьогодні була неймовірна, — сказав Адам тихо, дивлячись на Ліану.

— Дякую… — вона посміхнулася, не відводячи погляду. Її серце трохи калатало, але відчуття було приємним.

Вони йшли повільно, і кроки їхні співзвучно стукали по тротуару. Літо огортало їх теплом, а вечірнє світло ліхтарів малювало довгі тіні.

— Я раптом зрозумів, — промовив Адам, — що мені подобається не лише твій спів… а й ти.

Ліана здригнулася від слів, але не від страху. Її посмішка стала ніжнішою.

— Мені приємно це чути, — тихо відповіла вона, ковзаючи поглядом по його обличчю.

Адам зробив крок ближче. Його рука ледве торкнулася її долоні. Ліана не відсахнулася, а навпаки, її пальці злегка переплелися з його. Серце калатало швидше, але всередині було тепло і спокій.

— Це… чудово, — промовила вона, дивлячись на його очі, в яких відбивалося останнє світло заходу.

— Так, — погодився Адам. — Мені здається, літо створило для нас ідеальний вечір.

Вони йшли далі, мовчки, але цей мовчазний діалог говорив більше, ніж будь-які слова. Літо, вечір, аромат кави та квітів, і теплий вітер, що огортав їх, робили все навколо магічним.

— Ти хочеш ще трошки прогулятися? — запитала Ліана, відчуваючи легку потребу продовжити цей момент.

— Звісно, — усміхнувся Адам, стискаючи її руку трохи сильніше.

І вони йшли, залишаючи позаду галас кафе і сміх друзів, але несучи з собою тепло вечора, що стало початком чогось важливого між ними