Розділ 14

Ліана відчула, як серце здригнулося. Адам.

Він сидів за столиком неподалік, дивлячись на сцену, але не підходячи занадто близько. Просто глядач, але для неї це було набагато більше.

Вона зробила кілька кроків на сцену, тримаючи нотний блок у руках. Світло ламп падало на підлогу, створюючи м’які кола навколо її ніг. Звуки кафе затихали — люди помічали її, але нічого не говорили, просто чекали.

Ліана глибоко вдихнула і запустила перший звук. Голос вирвався теплий, чистий, плавно огортаючи приміщення. Кожна нота тремтіла в повітрі, відлунюючи в серцях слухачів.

Адам не відводив погляду. Його очі були повні уваги і захоплення. Ліана відчула, як кожен його погляд ніби підтримує її, хоча вони ще не обмінялися жодним словом.

Ян, стоячи збоку, тихо посміхався. Він не був продюсером — просто людиною, яка вірила в її талант, і зараз це віра давала Ліані силу.

Пісня продовжувалася. Голос Ліани ставав впевненішим, теплішим, наче вона спілкувалася не лише з глядачами, а з усім днем, усім літом, і навіть з Адамом, який сидів поруч із друзями, але не залишав її погляду.

У повітрі відчувалася тиша між нотами, відстань між серцями, але ця відстань тільки підсилювала емоцію. Літо, вечірнє світло, запахи кави і круасанів, сміх гостей — і вона співала, відчуваючи, що цей день стає моментом, який залишиться назавжди.

Кінець пісні. Легкий аплодування, сміх, захоплення. Ліана посміхнулася, і її погляд зустрівся з Адамовим. Він просто кивнув, усмішка на обличчі, і цього було достатньо.

Вона ще не знала, як все розвиватиметься далі, але вечір уже подарував їй відчуття, що все можливо.

Еліс сиділа поруч із Ян і тихо підбадьорювала Ліану, підморгуючи або підсміхуючись у такт її голосу, коли та вводила високі ноти.

— Ти чудова, — шепотіла Еліс, ховаючи посмішку, бо не хотіла відволікати Ліану.

Перші ноти пролунали, м’які, плавні, вони огортали всіх у залі. Ліана відчула, як її тіло стає легким, а голос — впевненим, теплим і чистим.

Ян стояв збоку, трохи стримуючи хвилювання, але з щирою посмішкою:

— Вийшло ідеально, — тихо сказав він, майже для себе.

Слухачі повільно зупинилися: хтось підсів ближче до сцени, хтось затамував подих, але ніхто не смів порушити магію моменту.

Адам підняв чашку з кавою, ковтнув, але не відводив погляду. Ліана помітила, як його очі слідують за рухами її рук і губ. Їй здалося, що він розуміє кожну ноту, кожен поштовх серця, який вона випромінює.

— Не зупиняйся, — тихо прошепотіла Еліс, і Ліана відчула, як слова подружки додали впевненості.

Пісня плавно переходила від ніжного вступу до потужного фіналу. Кожен звук, кожен акорд створював напруження, яке Ліана відчувала не лише сама, а й у відгуку глядачів.

— Дивись, Адам, — підморгнув Ян, — він навіть не посміхається. Значить, йому подобається.

Ліана не могла приховати легкого посмішування. Серце трохи розпустилося від цієї уваги, а голос став ще впевненішим.

Коли останні ноти затихли, зал вибухнув аплодисментами. Ліана стояла, дихаючи глибоко, і відчувала, що цей вечір — початок чогось важливого.

Адам встав, аплодував, і її погляд знову зустрівся з його. Вони ще не говорили нічого, але цей погляд казав більше, ніж будь-які слова.