Розділ 8

Міські вогні з’явилися на горизонті, коли ми виходили з останніх заростей лісу. Вулиці були вологі після дощу, але спокійні. Десь у повітрі пахло свіжою землею і асфальтом, змішаним із ароматом вечірньої кави.

— Ми майже там, — тихо промовила Ліана, не відводячи погляду від вогнів. Її рука злегка торкалася моєї, і я відчув теплу силу її присутності.

Ян тримався попереду, уважно оцінюючи маршрут, наче все місто — потенційна пастка. Ми рухалися повільніше, ніж могли б, але без поспіху: тепер кожен крок був важливий, щоб дістатися до безпечного місця.

— Нарешті, — видихнула Ліана, коли ми підійшли до будинку Еліс. — Тут точно ніхто нас не чекає.

Двері відчинилися, і ми увійшли. Усередині пахло свіжістю, домашнім теплом і легким запахом кави. Еліс одразу почала прибирати мокрі куртки й рушники. Ян поставив сумки на підлогу, а я озирнувся навколо: інтер’єр був затишний, простий, але зі смаком — скрізь книги, фотографії та речі, що створювали відчуття дому.

— Ми вдома, — сказала Еліс, нарешті розслабляючись. — Можете зняти мокрий одяг, сісти, дихати. Все добре.

Ліана сіла на диван, спершись на спинку. Її погляд зустрів мій, і я зрозумів: страхи й напруга залишилися десь позаду. Тепер тут був лише спокій і взаємна підтримка.

— Дякую вам, — прошепотіла вона. — Що залишилися зі мною.

Ян поставив перед нами гарячу каву та тістечка, усі сіли навколо. Навіть у тиші відчувалася легка напруга — залишок пережитого, але вже не та, що стискала серце.

— Тепер можна видихнути, — сказав я тихо, але відчув, як усередині щось розслабляється.

Ліана подивилася на мене, і у її очах блиснула подяка й щось більше — довіра. Я відчув, що цей вечір змінив усе: від страху до надії, від випадковості до вибору бути разом.

Ми сиділи, пили каву, сміялися і ділилися першим відчуттям свободи після втечі. За вікном ніч поступово накривала місто, але всередині було світло. Не лампи, не ліхтарі — а ми. Разом.

І у цю ніч я вперше зрозумів, що втеча — це лише початок. А попереду були нові історії, нові рішення і нове відчуття, що у світі, де так багато хаосу, можна знайти тихий, теплий куточок — де ти вдома не лише тілом, а й серцем.