Розділ 58

Її ноги зайшли в холодну воду, пробираючись через валуни до меча.

Тепер Аннель була точно зосереджена на тому, щоб ніхто не зміг її зупинити або потривожити, перешкоджаючи плану.

Її долоня зісковзнула з каменю. Шалений потік річки мав намір збити її з ніг, як минулого разу, але вона була спритнішою. Аннель давно навчилася вчитися на власних помилках, а до цього і на помилках інших. Один з її наставників повторював: «Дурні вчаться на своїх помилках, мудреці – на чужих».

Увесь ранок Аннель займали лише думки про Рістора. Він не повертався вже два тижні, що було цілком нормально, але її серце було не на місці. Раптом щось серйозне трапилося, і він не може приїхати назад, у садибу?

Коли Ілітея розпорядилася Аннель принести воду з річки, її думки наповнилися мечем. Небезпечно було знову заходити в бурхливі річки без захисного амулета (щоденне навантаження не давало Аннель змоги відвідати Сігурда). Однак Акантху це не зупинило, і вона наважилася знову потривожити Молочну річку.

Дрібні сніжинки падали в пінисту воду, розчиняючись у своєму прабатькові. Повітря було прохолодним. Небо – сірим. Сніжинки продовжували падати, утворюючи біле покривало на гілках дерев.

Кінчиками пальців Аннель торкнулася ефеса меча, дістаючи його з води. Це була воістину неймовірна, могутня і чарівна зброя. І на ній не було й мізинця іржі. Її зморщені подушечки пальців пройшлися по мокрому клинку з нанесеним зображенням кобри з сімома головами, захоплюючись стародавньою зброєю і її гостротою.

Аннель закутала його в брудне полотно і попрямувала до своєї кімнати, поки Ілітея займалася справами на кухні. Сьогодні на вечерю стара діва пообіцяла приготувати смаженого кабана, якого вона зловила в лісі. Аннель захоплювалася цією жінкою: сильною і мудрою. І смак соковитого, ніжного м'яса Аннель відчувала в себе в роті. Ілітея приправить його розмарином, чебрецем і дрібкою солі. А поруч його оточуватимуть овочі: морква, ріпа та буряк, запечені до досконалості. Аннель уявляла, як м'ясний сік стікатиме на страву.

На столі так само буде й риба, прикрашена петрушкою та приправлена лимонним соком і паприкою, що тане в роті.

Крім того, там будуть тушкована яловичина, приготована з ніжних шматків м'яса, які тушкувалися в каструлі з морквою, цибулею і селерою. І варена картопля з кисло-солодким соусом.

Цього вечора Аннель спробує нові делікатеси Ілітеї. Пироги з фруктовою начинкою – терпкими яблуками, соковитими грушами та пухкими ягодами – подаватимуть разом із солодкими медовими пирогами. Налиті кубки вина зі спеціями, зігріють животи і відженуть вечірню прохолоду.

Бенкет буде не просто їжею, а веселощами. Тільки шкода, що він не затягнеться до глибокої ночі.

Аннель акуратно зняла мостину і розмістила Аелорію поруч із кришталевою квіткою. Дві магічні речі були з нею, залишалося знайти третю.

***

Коли на землю опустилися сутінки, Аннель метушилася на кухні, готуючись до вечері. Її рухи були швидкими і продуктивними. Її руки з легкістю працювали з тістом, формуючи хліб, а думки були зайняті майбутнім вечором.

Кілька годин вони з Ілітеєю працювали в тиші, на кухні лунало тільки потріскування вогню, ритмічний стукіт замішуваного тіста і порізки овочів.

За кілька хвилин у повітрі попливли запахи смаженого м'яса і свіжого хліба, спокушаючи навіть найвпертіший апетит. Обидві служниці почали розкладати їжу по тарілках.

Потім Ілітея відлучилася. Аннель змінила її, моторно працюючи з пирогами, тістечками, марципанами і турронами.

Усе на кухні кипіло й шипіло. Запашні аромати так і ширяли в кімнаті, поширюючись назовні, і вітер піднімав їх, забираючи з собою в далечінь.

Скрип дверей порушив монотонність роботи Аннель. Увійшла Ілітея з мішками їжі, перекинуті через плече і міцно затиснуті в руках. Аннель швидко кинулася полегшити ношу своєї наставниці, і вони разом взялися акуратно укладати мішки на кахельну підлогу.

— У нас уже є стіл, повний їжі, невже нам потрібно ще? - пихтіла Аннель, насилу тягнучи мішок.

— Я знаю, - відповіла Ілітея.

— Це все з льоху?

— Ні.

Аннель випросталася і потерла ниючу спину. Вона відчувала, як болять плечі й руки. Ох, а як же завтра вранці в неї ломитимуть усі кістки!

— Тоді звідки?

Ілітея нічого не відповіла, риссю кидаючись до печі й перевіряючи ласощі на готовність. Це була остання страва, перш ніж почалася б вечеря.

— На тебе чекають зовні, - раптово сказала Ілітея.

Аннель закотила очі.

— Хто? Ейнолд? Скажи йому, що я зайнята, та й зовні надто холодно для нічних прогулянок.

Аннель глянула на задоволено усміхнену Ілітею.

— Нема в мене настрою з ним розмовляти, розумієш? І що ти посміхаєшся на всі тридцять два зуби! - втомлено завила Акантха, притуляючись попереком до столу. — Я не хочу, - простогнала вона, почуваючись знесиленою.

Ілітея відмахнулася від неї помахом руки.

— Киш, - розпорядилася служниця, легенько відштовхуючи Аннель від брудного столу з ганчіркою в руках. — Просто вийди на вулицю і принеси мішки.

Аннель кинула на Ілітею невдоволений погляд і з бурчанням вийшла з кухні.

Зовні панувала справжня зима. Повітря прикусило шкіру Аннель кількома сніжинками, які ніжно впали на неї. Безтурботний сніг вкривав землю, обіймаючи зів'ялу траву внизу своїм чистим білим пухом. Гілки дерев важчали під вагою снігу, ворота і невеликі будівлі були прикрашені білим покривалом.

Біля воріт Аннель помітила силует. Руки фігури були заховані за спиною, а очі пильно спостерігали за рухами навколо.

На обличчі Аннель розпливлася широка усмішка, і вона вискочила на вулицю, під легкий сніговий буран. Летючі сніжинки впивалися у відкриту шкіру – руки і щиколотки ніг, – але її це анітрохи не турбувало.

— Ти повернувся, - видихнула вона, притискаючись до теплого тіла Рістора.

— Я тут, - відповів він ледь чутним м'яким голосом, погладжуючи її по голові. — Я вдома.