Розділ 32

Аннель м'яко увійшла в темну кімнату. Очі бігали по сторонах, коли вона зачинила за собою двері. Щойно дівчина запалила всі свічки, то звернулася знову до Екак. Злодійка і не думала так швидко відступати від істоти. Вона жадала відповідей на свої пекучі запитання. І вона дістане їх.

— Я прийшла з миром, - промовила Аннель. — Будь ласка, вислухай мене.

У відповідь мовчання.

— Екак, я розумію: ти хочеш мене вбити, але я прийшла запропонувати альтернативу.

Вогник на одній зі свічок здригнувся.

— Я прийшла поговорити, і сподіваюся на твою розсудливість і мудрість.

Мерехтливе полум'я ще двох свічок здригнулося. З-за темного кута вийшла жіноча постать у червоному вбранні.

— Мудрість, - хмикнула Екак. — Так ось, як ти це називаєш.

Усі м'язи Аннель напружилися.

— Моя смерть не буде розумною.

— Ти справді так вважаєш?

Чорно-карі очі підступно обвели фігуру злодійки. Гострі кігті дряпали дерев'яні меблі.

— Ти виснажена, люба.

Екак обійшла Аннель. Легкий серпанок її подолу грайливо огорнув обличчя Акантхи і потрапив у ніс. Аннель закашлялася.

— Ти ж старша за мене. І сама все розумієш.

— Розумію що? - прошепотіла Екак питання їй на вухо.

А потім удруге обійшла. Кімната поступово почала наповнюватися димом, який тут же розсіювався.

— Я потрібна тобі.

— Аннель, не обманюй себе. Це я тобі потрібна. Це я маю тобі допомогти. Це ти хочеш моєї допомоги.

Екак кружляла навколо Аннель. Диму ставало в кімнаті все більше й більше. Він не встигав розсіюватися. А разом із цим і постать Екак починала зникати. Тільки залізний голос луною розносився по чотирьох стінах.

— Ти можеш цього не бачити зараз, але повір мені, тобі потрібен хтось, щоб направляти.

— І що змушує тебе думати, що ти та, хто веде мене?

— Тому що я знаю, як це – відчувати себе загубленою і самотньою. - Аннель обернулася, щоб зустрітися з поглядом істоти. — І я також знаю, що з невеликим керівництвом ти можеш знайти свій шлях. Свій істинний шлях, а не шлях злоби.

— Всім нам буде легше жити в цьому світі без тебе.

Чорний кіготь був приставлений до горла Аннель. Акантха вдарила ногою в дим. Той розвіявся. Тоді вона завдала ліктем удару в живіт Екак. Та завищала і відпустила її.

— Просто вислухай мене! - закричала на всю глотку вона, озираючись. — Всього одна розмова.

Фігура в червоному вбранні з криком замахнулася на Аннель. Остання ухилилася.

— Екак! Заради Ілітеї, вислухай мене!

Але істота продовжувала замахуватися на Аннель, немов була в якомусь екстазі. Вона була збуджена боротьбою і не хотіла зупинятися.

— Я бачила, як Ілітеї важко.

Аннель удруге ухилилася.

— Я щодня це бачу.

Екак промахнулася й завдала удару в шафу, повністю зруйнувавши її. Аннель підхопила дошку, парируючи атаку.

— І я хочу їй допомогти. А ти? Ми з тобою на одному боці.

Істота заревіла. Меблі в кімнаті затряслися. Аннель зціпила зуби, задкуючи і спираючись спиною об стіну.

— Припини, Екак! - наказала Акантха.

Істота підняла в повітря дошку і направила її в Аннель. Та ухилилася.

— Ти вислухаєш мене чи ні?

Безладні уламки шафи злетіли в повітря і з шаленою швидкістю кинулися до невдалої злодійки. Вона побіжно побігла до письмового столу. Зазубрені залишки розбитого дерева пронизали її плоть, залишивши глибокі рани на ногах і животі. Аннель перекинула стіл і сховалася за ним, відчайдушно дістаючи дошки, тепер пофарбовані в темно-червоний відтінок.

— Заради святої Хаміллі, вислухай мене!

Шквал вогню припинився. Аннель важко дихала, хапаючись за закривавлений бік.

— Я багато чого можу зробити, якщо ти залишиш мене в спокої. Щойно настане час –  я залишу садибу і багато чого доб'юся. Я покину і тебе, і господиню, і Ілітею.

По кімнаті лунало її рване дихання. Аннель відчувала: терпіння Екак закінчується.

— Ти вмієш вселяти магію в чужорідні предмети?

— Що натомість?

— Я спробую якнайшвидше покинути садибу. - Аннель зціпила зуби, розглядаючи кривавий бік. — Так ти вмієш?

— Дурепа! Якщо ти поїдеш – це нічого не змінить. Лише відтермінує хаос.

— Це і на краще, правда? У тебе буде час підготуватися.

У стіл із неймовірною швидкістю врізалася загострена дошка, залишивши ледь помітну дірку. Аннель зковтнула.

— Так що щодо магії?

— Ти не знаєш, що твориш. Ти тільки губиш нас. Навіщо мені відтерміновувати твою смерть?

— Ти сама казала, що одна з багатьох, хто бажає моєї смерті. Вони й візьмуться за мою кончину.

— Ти...

— Екак! - закричала Аннель, відчуваючи, що кожен рух посилює кровотечу. — Досить пихкати й відмахуватися від запитання. Я чекаю відповіді.

— Наївна дурепа!

У стіл врізалася ще одна дошка, наскрізь пронизавши його, і її гострий кінець з оглушливим гуркотом встромився в стіну. Завіса густого диму огорнула уламок, дозволяючи йому бути гострішим за будь-яке лезо.

Аннель відчула, що новий шквал дощок обсиплеться на неї, й інстинктивно вискочила зі свого укриття.

Стіл був повністю знищений.

Їдкий дим просочився в ніздрі Аннель, викликаючи печіння в очах і в горлі. Вона нестримно закашляла, щосили намагаючись знайти вихід із задушливої димки.

Аннель закрила ніс рукою, гарячково намагаючись на дотик знайти вихід. Другою рукою вона спиралася на стіну, залишаючи товсті червоні лінії, які, здавалося, кровоточили, як відкрита рана.

Штовхнувши двері, Аннель упала на коліна, важко дихаючи і хапаючи ротом свіже повітря. Оглушливий рев Екак луною відгукнувся десь позаду. І він наближався.

Аннель встала на дерев'яні ноги й попрямувала на вулицю. Вона знала небезпеку, яка чекала позаду, і необхідність терміново бігти. Штучний вітер Екак загасив усі свічки. Але блискавки раз у раз освітлювала коридори. По вікнах знову барабанив дощ.