Розділ 29

Запах печені розносився по всій кухні. Його підхоплював прохолодний вітер і ніс із собою на вулиці, дражнивши тварин. Потім він мав пройти через поля, лісові просіки й далекі долини.

Аннель стояла перед піднесеним вогнищем із важкою залізною сковородою в руці. Вона витерла лоб тильною стороною долоні й потягнулася до каструлі з тушкованою яловичиною, висівшою над вогнем. Насичений аромат тушкованого м'яса і пряних трав наповнив повітря, змусивши її шлунок заурчати від голоду. Обережно розливши гаряче рагу в олов'яні миски, вона поставила їх на дерев'яний стіл.

— Ілітеє, - м'яко звернулася до старої служниці Аннель, — ти що-небудь знаєш про магію?

Потім вона звернула свою увагу на смажену на рожні курку, яка повільно оберталася на відкритому вогні, не звертаючи увагу на зацікавлений погляд Рістора, що застерігав її. Зацікавлені погляди Кайди в суворій чорній сукні та Морі зі строкатою стрічкою у волоссі й сукнею з розшитими квітами теж не оминули її постать стороною.

Птах кілька годин маринувався в суміші спецій і лимонного соку, і його шкіра була хрусткою і золотисто-коричневою. Аннель використовувала довгу залізну виделку для повороту вертіла, уважно стежачи за рівномірним приготуванням. Спритним рухом руки Аннель відрізала щедру порцію курки і поклала її на олов'яну тарілку поруч із тушкованим м'ясом.

— Магія – сильна зброя, - почала Ілітея, нарізаючи овочі. — Ти можеш прочитати більше в книжках у бібліотеці садиби.

— Книжки нудні, - завила і збрехала Аннель. — Мені хочеться послухати очевидця, який бачив магію на власні очі або просто може розповісти про неї щось цікаве.

Аннель зробила задумливий вигляд і промичала, додаючи:

— Хоч навіть байки.

Рістор, стоячий поруч, спостерігаючи за стараннями служниць, усіма емоціями на обличчі натякав Аннель, щоб та припиняла цей цирк, інакше...

— Нащо тобі, панночко?

Ну ось. Рістор закотив очі, намагаючись приховати сором за Аннель.

— Тим паче, що я чула від... - Ілітея мигцем глянула на Рістора, — пана, що тебе дуже цікавлять книжки, особливо казки.

Очі Рістора округлилися. Він подивився на молоду служницю.

Уся кров прилила до обличчя Аннель, серце сильно билося, і вона не могла вимовити ні слова. Очі округлилися, коли вона глянула на Рістора.

— Люблю казки, - підтвердила Аннель.

Посмішка розпливлася по її обличчю.

— Де ще, як не в казках, є магія? У житті все набагато складніше. Ці вправи, - протягнула вона слово, прикидаючи, як повернути тему в потрібне русло. — Ці всі заклинання, книжки. - Аннель сіла на край столу. — Занадто багато інформації. Від цього може з'явитися каша в голові.

— Каша в голові? - пробурмотіла Кайда з зарозумілою усмішкою, сухо згинаючи книгу в руках. Її холодні очі пронизували Аннель, немов вона перевіряла її знання і розуміння світу. — Така кількість інформації, Аннель, може збити з пантелику навіть найдосвідченішого вченого мужа. Але саме в цій інформації криється вся мудрість світу. Знання відкривають двері в незбагненне, захоплюють нас за собою, відкриваючи небачені можливості. Однак воно може бути й наклепом.

Морі, посміхаючись своєю непоказною посмішкою, зробила крок ближче до Аннель і сказала, невдоволено дивлячись на Кайду:

— А що, як я скажу тобі, що не обов'язково так багато читати, щоб зрозуміти магію? Що магія може бути десь між наукою і казками? Що якщо вона простягається за межами нашого розуміння?

Її голос був м'яким, немов потік води, що переливається, розмиваючи межі реальності та фантазії.

Кайда скривила брови і недбало відмахнулася. Аннель подобалася ця дівчина своїми точними відповідями. Ні кроку вправо, ні кроку вліво в глибини непотрібних сперечань, слів і вигадок. Навіть її холодні погляди і слова анітрохи не зачіпали самолюбство Аннель.

Морі, світячись невинністю і вірою в казкові історії, перервала Кайду з низкою слів:

— Згадай, Кайдо, як ми з тобою перебували в тому лісі, де дерева шепотіли мовою вітру, а струмок дзвенів мелодією чистоти. Магія була в кожному подиху природи, у кожній крапельці роси. Невже ти не відчула цього?

Кайда заперечно похитала головою.

— Ні, це були лише ілюзії, викликані нашою уявою. Усі, хто називав себе магами, виявлялися шарлатанами.

— Магія не завжди потребує пояснення, вона просто існує, втягуючи нас у свій світ таємниць і чудес, - подала голос Ілітея.

Кайда і Морі поглянули одна на одну, немов на роздоріжжі, де кожна має пройти своїм шляхом. Одна трималася жорстко за свої наукові факти, а інша віддавала перевагу чарам і легендарним переказам. Аннель і Рістор вслухалися до слів кожного.

— Магія не обов'язково має бути зрозумілою, вона може бути чимось набагато більшим. Це частина нашої душі, - прошепотіла стара діва, посипаючи їжу зеленню. — У цьому житті величезна кількість речей залишається нерозгаданими, і магія – це думка, що світ просто дивовижний, сповнений загадок і таємниць.

Морі мрійливо зітхнула, притиснувши руку до грудей.

— Я не заперечую того факту, що якщо я не бачила магію, то її не існує, - сказала Кайда, уважно оглядаючи присутніх. — Просто більшість бувальщин вказують на брехню.

— Рісторе, а ти, що думаєш? - запитала Морі, не бажаючи слухати недовірливу Кайду.

Аннель теж з цікавістю подивилася на Торб'єрґа. Однак той продовжував мовчати. Він мовчав навіть тоді, коли погляди всіх присутніх були спрямовані тільки на нього.

— Рісторе, - завила Морі, огинаючи стіл і прямуючи до брамника.

Вона встала на відстані ліктя від нього, бажаючи торкнутися чоловічої руки, ніби думала, що він заснув. Торб'єрґ відкинув голову і подивився на неї з убивчим спокоєм.

— Кожному своє, вірно?

Тихий шепіт вітру був помічений усіма.

Ілітея закотила очі й поплескала свою підопічну по стегну, натякаючи, щоб та злізла.

— Рісторе, любий, чи не будеш ти так добрий почистити ще картоплі? Боюся, цього буде недостатньо.