Розділ 25

Вона поспішала.

Вона перестрибувала через сходинки. Піт струменів по спині, серце калатало, як не в собі.

Потім вона торкнулася металевої ручки й відчинила двері.

Чужі очі одразу глянули на неї крізь чорну вуаль. Аннель зачинила двері.

У кімнаті перебував ще один гість. Акантха стиснула губи в тонку лінію, спопеляючи Рістора поглядом, але звернулася до господині:

— Ви кликали.

— Кликала, — коротко відповіла Жінка в чорному, потягуючи чай. — Це стосується твоєї посади.

Аннель затамувала подих. Невже її збираються виперти з садиби?

— Я слухаю, пані, — ледь чутно прошепотіла Аннель.

Господиня відійшла від вікна й сіла на диван. Передпліччя Аннель знову засвербіло.

— Я бачу, зілля Ілітеї тобі не дуже-то й допомагають.

— Не хвилюйтеся, пані. Скоро все мине, запевняю Вас.

Аннель намагалася не дивитися на Рістора.

— Раз ти так кажеш… — протягнула господиня, схрещуючи ноги. — Останнім часом ти працюєш недбало. Через це витрачається багато продуктів, яких у нас не так уже й багато.

Її точно викинуть на вулицю.

— Ми можемо поговорити наодинці? — запитала Аннель.

— Ні. Я хочу почути пояснення.

— Ілітея вчить мене всього, що може. Я стараюся. Просто комусь потрібно більше часу, щоб навчитися. На жаль, я з таких.

— Так мені тебе вигнати? — у лоб поставила запитання Жінка в чорному, незважаючи на присутність сторонніх вух.

Рістор стояв мовчки, як пень. Господиня стала постукувати нігтями по чашці.

— Я докладу більше зусиль, — сказала Аннель, схиливши голову.

Зуби її заскрипіли. Вона тут лише два тижні, а вже може втратити притулок.

— Цій новині вже кілька днів. І результатів, як таких, я не бачу.

Аннель на мить прикрила очі, як і раніше не піднімаючи голови. Вона була так близько до мети: знала, як має виглядати кришталева квітка. Залишалося тільки створити її. А тут боги ставлять їй палиці в колеса.

— Я буду старатися.

— Дівчинко, минув лише другий тиждень з моменту твого приїзду, а ти витратила більше, ніж ми спожили за весь минулий місяць.

Ну що ж, Аннель рідко бувала біля печі. Точніше, ніколи. Вона тільки й робила, що крала і крала. Може, їй варто піти в місто й украсти випічку в пекарів?

— Я з гордістю прийму будь-яке Ваше покарання.

Аннель намагалася вдавати, що впритул не бачить Рістора. Мабуть, він зараз сміється над нею, бачачи, як вона поводиться в присутності його пані. Така покірна, правильна і на язик не колюча.

Господиня розсміялася.

— Ні-ні, ніякого покарання не буде. Я всього лише призначу тобі наглядача.

Аннель підняла голову. Господиня тепер спокійно лежала на дивані.

Нова людина? Тут, у садибі? Вона нікого не бачила цього ранку.

— О, і який збіг, — додала Жінка в чорному. — Рістор зголосився допомогти тобі.

Навіть зараз Аннель не глянула на Торб’єрґа.

— Такий мій указ ти приймеш із гордістю?

Ні в якому разі! Боги, боги, боги, тільки не Рістор. Брамник із нею був щовечора і вона була сита по горло його критикою за ті жахливі кілька годин. І тепер він завжди буде з нею.

— Але пані... —  почала Аннель.

Господиня підняла голову. Мабуть, і брову теж.

— Це абсурд, — швидко сказала Аннель. — У Рістора свої справи, у мене свої. Нам... У нього немає причин наглядати за мною. За ці два дні я покажу Вам, на що здатна, і більше жоден продукт не буде витрачено даремно.

— Я все сказала.

— Одумайтеся! — вирвалося з вуст Аннель.

Збоку почувся брязкіт меча.

— Дайте мені шанс!

Господиня навіть головою не поворухнула. Лише махнула рукою, і сильні руки потягли служницю до дверей.

— Ось так Ви чините, так? — крикнула Аннель, перш ніж двері зачинилися.

Аннель пихтіла й показала дверям непристойний жест.

— Скажи спасибі, що тебе не викинули, як дворову кішку, — пролунало сталевим голосом Рістора.

— Це все ти! — прошипіла вона й ткнула пальцем йому в груди. — Твоя вина.

— Я не займаюся твоїм ремеслом.

Аннель здалося, що він хотів сказати «ганебним ремеслом».

— І тим паче не стою на кухні поруч із тобою довше кількох хвилин. Час трапез не обговорюється. І я ніколи не говорив тобі ні слова. Але я явно краще за тебе вмію готувати й чистити овочі.

Аннель заричала, бажаючи накинутися на Рістора і роздерти йому обличчя нарізно. Боги, і цьому кретину вона допомогла?