Розділ 22

Аннель застогнала, відчуваючи, як затекли спина й ноги. Уже п'яту годину вона сиділа на дерев'яному стільці, читаючи книгу про магічних істот й намагаючись знайти хоч щось про Екак.

Рістор приніс цілу стопку книжок у цю напівзруйновану кімнату, де йшлося про магічних істот, здатних створити перший захисний амулет, і про самі магічні речі.

Кімната знаходилася поруч із бібліотекою і колись була її частиною. Садиба руйнувалася і прохід, що вів до кімнати, був захаращений шафами. Саме приміщення було обвугленим: чорні стіни й підлога, всіяна обгорілими книжками. Запах пилу і попелу змішалися воєдино.

Минулої ночі вони з Рістором просиділи тут до третьої ранку. І нічого не знайшли. Жодної згадки про того, хто створив перший амулет.

Потім мовчки розійшлися, навіть не побажавши одне одному на добраніч. А цього ранку її ледь розбудила Ілітея. Аннель не хотіла підніматися, аби продовжувати сопіти в холодній кімнаті під тонкою ковдрою.

Вона не картала себе за те, що проміняла теплі покої на тісну комірчину. Головне — бути подалі від Екак.

А зараз Аннель сонно дивилася на годинник, який показував початок шостої ранку. З Торб'єрґом вони зустрілися надто пізно — опівночі — і одразу взялися до роботи.

Рістор злегка покашлював, і Аннель знала чому: наслідок того, що він місяцями стояв під проливним дощем кілька годин поспіль. Потім (не без її допомоги) він став менше часу проводити надворі, але цього було недостатньо, щоб запобігти початку застуди.

Попри всі суперечки, ніхто не йшов на компроміс: Аннель не стала тихіше, Рістор не переставав критикувати.

Вона позіхнула, вщипнула себе й глянула на передпліччя, освітлене смолоскипом. Воно було червоним через те, що Аннель розчесала його. Але там також почала проступати якась чорна лінія, яку дівчина була не в силах стерти. Щоразу, приймаючи ванну, Акантха намагалася зчистити її губкою — марно. Лінія залишалася.

Аннель почала просто гортати сторінки, шукаючи хоч щось цікаве. П’ять годин вона намагалася вникнути в кожне слово. А зараз це все йшло нанівець. Вона знищувала свою багатогодинну працю.

Раптово увагу привернув малюнок. Аннель перегорнула кілька сторінок назад і знайшла загублене творіння.

Посередині сторінки був намальований щит. Від нього виходили яскраві промені, а за ним стояв один із богів. Вендан. Він був одним із творців їхнього світу.

І, звісно, жоден бог не мав права говорити, що він єдиний творець світу: що світлі, що темні боги. Усі були рівні в цьому праві. І це було, мабуть, єдиним винятком, коли темні боги тримали себе в узді.

Вендан був богом свята. Він допомагав робити прикраси, одяг і музику.

На малюнку бог тримав щит між долонями, ніби підвішуючи його в повітрі. Щит був маленьким, близько чотирьох мізинців. Позаду Вендана здіймалися хмари, внизу простягалися квіткові поля. Малюнок був виконаний тільки чорною тушшю.

А на наступній сторінці був текст. «Корландська Рівновага», — свідчила назва.

Аннель почала читати:

«В епоху до початку часів, коли світ був новим, боги неба і землі жили в гармонії, правлячи світом із прихильністю і мудрістю. Однак був серед них і інший — бог на ім'я Корланд, який володарював і уособлював темряву, хаос і смерть. Його королівство лежало на краю світу, оповите чорним димом і зведене зі стін живих темних істот.

Інші боги боялися і цуралися Корланда, вбачаючи в ньому загрозу своєму миру і порядку. Вони вели проти нього битви, прагнучи викорінити його злий вплив у світі. Але Корланд був сильним і підступним противником, і він давав відсіч усіма силами.

Битви між богами тривали століттями, кожна сторона була сповнена рішучості вийти переможцем. Але з плином років, боги почали розуміти, що їхні зусилля марні. Скільки б битв вони не виграли, темрява Корланда ніколи не зникне.

Тоді богиня Мелорія запропонувала інше: використати силу Корланда на благо. Спрямувати його темряву так, щоб вона відновила рівновагу у світі. Боги вагалися, але Мелорія була переконлива, і врешті-решт вони погодилися.

Разом вони спрямували енергію Корланда в потужну силу, яка мала принести баланс у світ, добро. Вони назвали її «Корландська Рівновага». Нею лікували хворих, викликали дощ, відновлювали порядок у хаосі, який колись породив Корланд.

Зрештою, зло Корланда було перетворено на щось позитивне і життєдайне. Боги дізналися, що навіть найтемніші сили можна використовувати на благо і що не завжди потрібно знищувати зло в корені.

«Корландська Рівновага» стала символом надії та нагадуванням, що навіть найтемніші сили можуть служити добру. І так легенда про злого бога і «Корландську Рівновагу» продовжує жити, надихаючи прийдешні покоління».

Аннель схопилася. Стілець зі скрипом відсунувся. Вона взяла книжку, проходячи очима по тексту знову і знову, на обличчі безпосередньо розквітла усмішка.

Аннель схопила найближчий смолоскип і помчала зі стародавньою книгою на пошуки Рістора. Вона заходила в глухий кут, спотикалася, але не падала, і завжди тримала книгу подалі від вогню.

У голові постійно повторювалася одна й та сама фраза: «зло Корланда було перетворене на щось позитивне і життєдайне».