Розділ 18

Він нервово переминався з ноги на ногу, поглядаючи на двері садиби. Рука з букетом білих акацій тремтіла. Серце билося так швидко, ніби Ейнолд знову став хлопчиськом.

Хоча, напевно, так воно й було. Він закохався в дівчину, старшу за нього на майже на рік. А в нього ще ж навіть борода не росте.

Ейнолд усміхнувся своїм думкам.

Потім він побачив силует, що наближався. Молодик вирівняв спину, спробував заспокоїти тремтіння і приготувався заговорити з Юландою.

Але до нього вийшла Ілітея. Стара діва повідомила: Юланда не вийде. Не буде ні зустрічі, ні прогулянки. Ейнолд почав її розпитувати, Ілітея відповідала на всі запитання однаково: Юланда не прийде.

Тоді Ейнолд вирішив піти до неї сам. Можливо, служниця захворіла? Але сьогодні за вечерею вона була цілком здоровою.

По дорозі до будиночку для слуг Ейнолд відчув на собі серйозний погляд Рістора. Потім почався дощ, і молодик зник за дверима.

Всередині було тепло. Пахло деревиною та їжею.

Він оглянув кімнату і побачив величезний камін, від якого виходило затишне світло і тепло. Вогонь тріпотів, створюючи приємне видовище. У кутку кімнати стояв масивний стіл, заставлений різноманітною їжею. Повітря наповнювалося ароматами свіжоспеченого хліба, смаженого м'яса і зелених овочів.

Ейнолд рушив далі й опинився перед аркою, завішеною різнокольоровими намистинами. Вони мерехтіли у світлі свічок, що були в коридорі, куди він забрів.

Ейнолд відсунув завісу, і побачив тісну кімнату: ліжко, стіл, стілець, маленьке дзеркало, клапоть килима на кам'яній підлозі, вкритий плямами бруду незрозуміло якої давнини, і маленьке віконце, схоже на підземельне.

А потім він побачив її молоде обличчя, освітлене палаючими свічками. Вона була ще прекраснішою, ніж він пам'ятав.

Аннель сиділа на ліжку, схилившись над книжкою. Вона щось шукала між рядків, настільки зосереджено, що, ймовірно, не помітила його приходу.

— Це тобі, — звернувся до неї Ейнолд, простягаючи букет, який він зібрав сьогодні.

Аннель глянула на нього з легким переляком, але швидко усміхнулася й прийняла квіти, шепочучи слова подяки.

— Ілітея сказала, що ти не прийдеш, — почав Ейнолд, сідаючи на ліжко служниці, яка почала побіжно прибирати книжки вбік, — тож я вирішив навідатися сам.

— Не варто було, — злегка зніяковіло відповіла Аннель.

А всередині вирував гнів, про який Ейнолд і не здогадувався. Їй хотілося провести цей дощовий вечір із книжками в руках і відповідями на запитання про прокляття садиби та пророцтво Екаки.

Аннель нарешті знайшла нитку, яка могла вивести її до свободи. Потрібно було лише позбутися клятви й вирушити в дорогу з Сігурдом.

Це було головною з причин її відмови. Другою ж — їй нічого було вдягнути. Поділ сукні забруднився вином, взуття теж. Нове вбрання вона збиралася одягти завтра для роботи. А виходити в дощ у приїжджому одязі... Ілітея ще на самому початку сказала їй: це одяг для чоловіків, а не для служниць.

— Що читаєш? — запитав Ейнолд.

— Казки на ніч, — відмахнулася.

— Ах, казки, — усміхнувся він. — Тільки не ті, де принцеса спить і чекає на свого рятівника, чи не так?

— Я віддаю перевагу казкам, де герой рятує себе сам, — з усмішкою відповіла Аннель. — Такі казки вчать бути сильними й самостійними. Як то кажуть: казки вигадували не для того, щоб лякати дітей, а щоб дати їм надію і віру в те, що добро завжди перемагає зло. І ми теж маємо в це вірити, попри всі випробування.

— Ти завжди така розумна? — запитав Ейнолд, розглядаючи її мініатюрну руку на ліжку.

Він стримався, щоб не торкнутися її.

— Ти завжди говориш такі мудрі слова, — додав він, піднімаючи очі на Аннель. — У чому твій секрет?

— Можливо, мені дарована мудрість самих богів, — грайливо підняла підборіддя дівчина.

Ейнолд усміхнувся, вочевидь забавляючись її кмітливістю.

— А що можливо ще?

Аннель зберегла веселий вираз обличчя, але в очах промайнуло щось холодне.

— Боюся, мої секрети не так легко розкрити. Але запевняю тебе, в них немає нічого такого, що могло б зацікавити таку людину, як ти.

Ейнолд притулився до холодної стіни, не зводячи з дівчини очей.

— Ти недооцінюєш мене, Юландо. У мене багато інтересів. Можливо, ти просвітиш мене якоюсь історією?

Губи Аннель сіпнулися, немов вона притримувала всмішку, але залишалася дражливо-веселою.

— Ну що ж, Ейнолде, якщо ти наполягаєш. Але попереджаю: мої казки не завжди підходять для вух постояльців.

Він зневажливо махнув рукою.

— Безглуздя. Я не такий делікатний, як ти думаєш. Дозволь послухати ці твої дражливі казки.

Аннель нахилилася вперед й голос знизився до змовницького шепоту:

— Дуже добре... Але ти маєш пообіцяти, що не будеш повторювати те, що я розповім.