Розділ 15

Вона сиділа за старовинним дерев'яним столом у темній бібліотеці, освітленій лише однією свічкою, що тремтіла на вітрі. У кімнаті пахло мускатним горіхом і сушеними травами.

Її оточували полиці з книжками у шкіряних палітурках, деякі з яких були настільки старими, що їхні обкладинки почали кришитися від віку. У кімнаті панувала тиша, тільки шелест сторінок, коли Аннель методично переглядала кожну книжку.

Стіл був усіяний фоліантами, розкладеними в хаотичному порядку. Аннель перебирає їх, старанно вдивляючись у кожну обкладинку і назву, шукаючи потрібні їй твори.

Її світле волосся було зібране в тугий пучок, відкриваючи гострі риси обличчя і червоні очі, зосереджені на поставленому завданні. Вона була одягнена в довгу чорну сукню, передану Ілітеєю, зі спідницею з грубої, майже вовняної тканини, що тіснила її тіло і не давала волю граціозним рухам. Верх сукні прикрашав лише простий кант, її довгі рукави були зшиті так само суворо і просто, як сама сукня. Мокрі від поту пасма перетинали її лоб і щоки, що тільки підкреслювало її трудовий дух.

Стіл, на якому Аннель сиділа, був завалений книжками всіх розмірів і форм, корінці яких потріскалися і пом'ялися від багаторічного використання. Аннель скрупульозно перегортала кожну сторінку, відшукуючи певні уривки або ілюстрації, про які вона читала в інших книжках.

Вона виглядала дуже старанною і рішучою у своїх пошуках. В її очах виднілося здивування від того, що ті книжки, які вона шукає, не так легко знайти. Вона перегортала сторінки, і сторінки, проносячи свій погляд через рядки в пошуках потрібної інформації.

З настанням ночі свічка стала догоряти, відкидаючи моторошні тіні на кімнату. Але Аннель не заспокоїлася. Її очі продовжували переглядати сторінки кожної книги в пошуках знань. Аннель продовжувала свій пошук, освітивши наступну сторінку настільною свічкою. Її руки рухатимуться швидко, перегортаючи сторінку за сторінкою, доки вона не знайде омріяні твори.

Бібліотека, в якій вона перебувала, мала величний і відокремлений вигляд. Стіни з темного дерева були заставлені книжковими полицями, заповненими палітурками всіх кольорів – від темно-смарагдового до сяйливого білого, – що чергувалися одна з одною. Вони простягалися настільки широко, що, здавалося, їм не було видно кінця; а килими на підлозі стелилися зі старої шкури носорога, що були оздоблені складними візерунками, які уживалися в гармонії з відтінками стін. Тут також були витончені лампи, підвішені на довгих шнурах. Але вони не горіли. Можливо, колись вони створювали в бібліотеці інтимну атмосферу освітлення й надавали місцю унікального духу та всевідданого настрою.

Нарешті вона зупинилася, присунула до себе товстий том і провела пальцем по запорошеній обкладинці.

«Це та сама», - подумала Аннель, і серце її забилося від хвилювання. Акантха з нетерпінням відкрила книжку, впиваючись очима в слова на сторінці. На мить вона забула про навколишній світ, занурившись у вічні історії та ідеї, які лежали перед нею.

У темряві вона сиділа на самоті, занурена в таємниці написаного слова.

Але раптово біля свічки промайнула тінь. Аннель прикрила вогонь долонею, загороджуючи його від вітру. Потім вона швидко озирнулася, шукаючи силует, який пробіг.

Нікого.

Аннель продовжила читання, все ще краєм ока стежачи за оточенням.

Вона шукала тут відповіді на свої запитання: як позбутися прокляття і як убити або захиститися від Екакі. Останнє її поки що більше цікавило.

Аннель знайшла книгу з магічними істотами, але жодна з них не називалася «Екак», навіть натяку близько не було. Згодом Аннель пройшлася за описом і прагненням тварини. Судячи з усього, Екак була домашньою істотою, яка захищала кордони своєї садиби і свого господаря.

Сильні руки раптово лягли на її плечі, впиваючись гострими нігтями в шкіру. Істота солодко прошепотіла її ім'я.

Аннель від жаху закрила книжку і різко озирнулася навколо. Її серце шалено калатало, а обличчя перетворилося на білий пил.

Аннель вдивлялася в кожен куточок темряви, але нікого й нічого не бачила. Якщо це була Екак...

— Аннель... - знову повторив ніжний жіночий голос, немов заколисуючи або закликаючи дівчину до себе.

...у цей момент вона мала більше переваг, ніж Акантха.

Від занепокоєння Аннель хотілося блювати. Вона глибоко дихала. Знову ця тварюка, знову ніч, знову дощ барабанить по вікнах.

Пролунав грім.

Обличчя Аннель сильніше, ніж раніше, зблідло. Її груди здіймалися ще голосніше і швидше, а руки охопило тремтіння. На лобі виступив піт, але не від важкої роботи, а від шаленого страху, що охопив її.

— Аннель, - більш наполегливо повторив солодкий голосок.

Вона боялася. Боялася, що тепер її ніхто не врятує. Бо так воно й було. Свічка ось-ось догорить, і незабаром уся бібліотека зануриться в непроглядну темряву, з якої вона не зможе вибратися, не зможе втекти від моторошної істоти на ім'я Екак.

І ось у цей момент їй захотілося скиглити, як маленькій дитині. І мочитися від страху.

Вона відчувала наближення Владики Смерті.

Боги, врятуйте її хоч цього разу!

Книга впала.

Очі Аннель округлилися. І вона схопилася.

Вона залишила свічку догоряти на столі, а сама кинулася до виходу, поки ще хоч якийсь здоровий глузд залишався з нею.

Світло згасло.

Аннель руками прокладала собі шлях, стримуючи сльози. Вона відчувала, як щось літає навколо неї. Щось проникало їй під одяг, і лоскотало шкіру. А потім безжально обпікало. Екака сміялася з Аннель. Її дух хотіли зломити.

І потім вона врізалася в щось тверде і тепле.

У Аннель перехопило подих. І вона ризикнула обмацати невідомий силует.

Це була шкіра. Міцна, але м'яка. Потім чиясь тепла... рука. Справжня рука! Не кіготь, не дим, а рука!

Аннель зітхнула з полегшенням, потім зустріла суворий вираз обличчя Рістора. Його лице було освітлене променями полум'я свічки в його руці.