Розділ 12

Вона вийшла з кімнати переможницею.

З хитрістю лисиці вона подивилася на Рістора. З грацією кішки обійшла його, чекаючи, коли він поведе її виконувати роботу.

Рістор же уважно стежив за нею горіховими очима, навіть тоді, коли попрямував до своєї господині, зачиняючи двері. Було відчуття, що споглядання в нього було присутнє і на потилиці чи спині.

Зовнішній вигляд стражника за цей місяць (з більшим чи меншим) ніяк не змінився. Усе такий самий привабливий, серйозний, статний і високий.

Аннель підійшла до вікна і виглянула на вулицю. Все тіло нестерпно боліло від каліцтв, що вона отримала від стражників, які гналися за нею. Аннель слід було обробити рани і подбати про своє здоров'я. Вона почула приглушений звук металу об підлогу з кімнати. І тінь, що виходила з-під щілини дверей. Рістор схилив коліно перед своєю господинею.

Аннель усміхнулася. Їй чомусь захотілося, щоб він так само ставав на коліна перед нею. Або вона запитувала себе: а чи стане він так само на коліна перед нею, коли вона поставить його на місце? Аннель зазначила, що Рістор був всезнайкою і доволі серйозною особистістю. Він становив для неї небезпеку, оскільки був захисником садиби і всіх її мешканців. Якби він знав, яку небезпеку становить для них вона, Аннель Акантха, він викинув би її або вбив, навіть оком не моргнувши.

Але тепер її звали по-іншому. Юланда Коріандр, заблудла мандрівниця й учениця Незрячих Перев'язок.

Роздуми Аннель перервав звук дверей, що відчинялися. Рістор вийшов із кімнати, залишивши господиню саму.

— За мною, - скомандував він, прямуючи на вихід.

Аннель слухняно пішла за ним.

Вони безшумно й мовчки рухалися коридором. Потім так само мовчки спустилися сходами й опинилися на першому поверсі, ступаючи на червоний килим. Зрештою, вони опинилися перед міжкімнатною аркою, що вела на кухню, не зронивши жодного слова.

Рістор перший зайшов. За ним пішла Аннель.

— Доброго ранку, Ілітеє, - м'яко звернувся Рістор до смаглявої служниці.

На жінці була довга лляна сукня вицвілого фіалкового кольору. Вона була вільною і легкою, забезпечуючи комфорт і можливість вільного руху. Сірий фартух і тканинні черевики доповнювали образ. Її темне кучеряве волосся з сивими пасмами було заколоте гребенем на потилиці.

— Доброго, Рісторе, - з теплотою в голосі відповіла жінка, злегка кивнувши головою.

— Це твоя нова помічниця.

Стражник вказав рукою на Аннель, яка з цікавістю та без сорому розглядала Ілітею, після кухні.

У просторому приміщенні Аннель помітила двох дівчат, що сиділи біля кам'яних стін із темними дерев'яними балками на стелі. Перша панянка була південного типу: чорні очі, темне волосся, зав'язане в пучок, ніс із невеликою горбинкою і світло-оливковий відтінок шкіри. Сукня на ній була виготовлена з тонкої шовкової тканини яскраво-багряного кольору, щільно облягаючи її фігуру і підкреслюючи вигини тіла і витягнуте обличчя. Верх вбрання мав глибокий виріз, прикрашений мереживами, і довгі рукави з великими манжетами. Спідниця сукні розширювалася донизу, прикрашена золотими візерунками. Був присутній також рожевий пояс, що стягував талію. Образ завершувало перо, вплетене у волосся того ж кольору.

Друга дівчина була повною протилежністю першій: висока, струнка, зі світлим хвилястим волоссям, сіро-зеленими очима і рожевою шкірою. Можливо, одноплемінниця Аннель. Фасон її сукні був той самий, проте іншого забарвлення – коричневого. Її рукави були довгими і широкими. Спідниця вбрання була проста і досить довга. Сукня була прикрашена простим плетінням. Легкий шовковий палантин і гранатовий браслет на правій руці завершували образ.

Аннель повернулася до огляду приміщення. Вікна на кухні були і маленькими, і в підлогу, округленими, з грубими дерев'яними рамами. Червоні штори висіли з боків. Кухонний гарнітур був виконаний із масивного дерева, з дерев'яними полицями та шухлядами з кованими ручками. На стіні висіли ковані підставні гачки для сковорідки чи каструлі. Старі металеві світильники знаходилися над робочими поверхнями, виробляючи слабке світло. Всюди пахло димом і запахами спецій.

На робочих місцях стояли дерев'яні столи й тарілки з готовою їжею та склянки з напоями. На краю одного зі столів лежав канделябр у формі скорпіона.

Перед розпеченим каміном, на якому горіли розсипи дров, біля кам'яної печі, стояв масивний мідний котел і вогнище. З нього долинав заколисливий запах гарячої шкаралупи й овочів, до певного моменту, доки незадовільно доводиться проводити час в очікуванні.

Великий металевий таз, наповнений перед початком дня водою, стояв на підлозі, щоб умиватися і мити посуд. Під вікнами було розташоване невелике віконце з решіткою, на якій лежали свіжі трави та рослини, що додавали їжі аромату та смаку.

Середина кімнати була зайнята величезним столом, на якому були розкладені страви, приготовані на кухні. На краях стояли невеликі глибокі піали, для сервірування супів і важких м'ясних страв. Вище стояла старовинна срібна таця, прикрашена червоною бірюзою, а на ній лежала вишукана сервірована вечеря.

Але найдивовижнішим був запах їжі, який наповнював кожен куточок. Він огортав усе навколо – страви, шкаралупи, соуси і приправи, створюючи ілюзію, що Аннель перебуває серед найсмачніших страв світу. Кухня в цій садибі була немов ожила картина, пишна і чарівна, що змушувала кожного затриматися на цю мить і насолодитися всіма багатствами життя.

— Сад проблем розквітнув новими бур'янами, - ледь чутно помітила панянка в яскраво-багряній сукні.

Очі Аннель одразу ж перемістилися на сидячу особу, а язик так і не бажав сидіти на місці:

— Кому потрібен рожевий сад, коли можна мати сад, повний колючих проблем?

— Так-так-так, - усміхнулася біловолоса, — схоже, що твої проблеми, Рісторе, щойно розмножилися, як кролики.

— Б'юся об заклад, що в його проблем є...

— Так розпорядилася господиня, - пробурмотів Рістор, ігноруючи діалог, що вівся до цього.