Розділ 11

Аннель щільно зачинила двері. Обережно озирнулася на всі боки. Вона швидко пройшла в кожну кімнату, мовчки й безшумно перевіряючи їх на наявність сторонніх вух. Потім, переконавшись, що нікого немає, Аннель скрізь щільно задерла штори і повернулася до Жінки в чорному.

— Прихистіть мене на деякий час, - оголосила вона.

Господиня будинку подивилася на неї через плече, потім назад на природу за вікном.

— Спочатку ти з'являєшся в моєму домі, погоджуєшся працювати на мене, і потім просто збігаєш. А зараз, ти нахабно і зухвало заявляєшся в мій дім і просиш про таке?

Голос жінки був таким самим спокійним. Але Акантсі здалося, що в ньому проскочили нотки не те фиркання, не те сміху.

Аннель стояла на своєму, не здригнувшись:

— Немає нічого зухвалого в тому, щоб шукати притулку від світу, який прагне знищити тебе, і немає нічого зухвалого в тому, щоб шукати захисту перед лицем небезпеки. Що стосується мого раптового від'їзду, то в мене була причина, яку я поки що не можу розкрити. Мені шкода, якщо це завдало Вам незручностей, але я мусила захистити себе.

Аннель зняла каптур і попрямувала до господині, щоб вона знала, з ким розмовляє та з ким має справу. Й розуміла відсоток свого ризику, якщо прихистить.

Аннель здавалося, що Жінка в чорному добра людина, хоча й любить потягнути час, лоскочучи нерви.

Зовні небо було ясним і щебетали птахи. Сонячні промені змушували води річки поблискувати.

— Ти втекла, щоб захистити себе. А зараз з'являєшся з тієї ж причини. Щось тут не так, Аннель Акантхо.

Аннель зупинилася, так і не дійшовши до господині. Потім вона відчула крижаний подих страху.

— Я знаю, хто ти, Аннель, - холодно сказала жінка, кинувши через плече: — Злодійка. Простолюдинка. Мабуть, і вбивця?

— На моїх руках немає чужої крові, - заперечила Аннель.

А всередині неї вирували серце й совість. Ноги трохи підкосило. Так, крові не було. Але вбивство...

— Ти не одна з Незрячих Перев'язей, - продовжувала господиня. — Ти не проста сільська дівчина, і навіть не королівської крові. І я знаю, чому тобі потрібно зараз укриття. Але чому в мене? На континенті є безліч королівств і поселень, де тебе прихистять не гірше, ніж я. І все ж ти обрала мій дім. Мені вважати це за честь, крадійко?

Аннель почула тихий смішок від господині, коли та сіла на край ліжка в іншій кімнаті. Вона пішла за нею.

— Мені більше нікуди йти. У будь-якому домі люди думатимуть тільки про себе і про винагороду, яку отримають за мою голову. - Аннель тримала підборіддя гордо, як і голос.

— Я теж можу так вчинити, - байдуже промовила господиня. — Мені нічого не варто повідомити про твоє місцезнаходження варті. Яка різниця: однією злодійкою більше, однією менше.

— Вам не потрібне це золото. Ви й так багаті, - заперечила странниця. — До того ж, у будинку не завадила б ще одна служниця.

— Ти не з Незрячих Перев'язей, - суворо повторила жінка. — До чого мені така незграбність у власному домі? Якщо знадобиться, я й сама можу допомогти служниці. Та й Ілітея сама досить непогано виконує свою роботу.

— Прихистіть мене у своєму домі. Я про більше просити не буду. Якщо знадобиться, то я власноруч добуватиму їжу і зігріватимуся від морозів.

Господиня схилила голову набік. Аннель мовчки кивнула, дивлячись на замкнуту Жінку в чорному. Вона знала, що її вчинок може здатися дивним, але в неї не було іншого вибору. Злодійка була змушена просити притулку в жінки, яку нещодавно залишила без пояснення причин. Аннель завжди була самостійною і незалежною, але тепер розуміла, що не може впоратися з усіма проблемами самотужки.

— Мені потрібен час, щоб розібратися у своїх думках. І я не знаю, де ще можу бути в безпеці, - промовила Аннель, намагаючись не видавати своїх емоцій.

— Ні.

Відповідь жінки прозвучала, як грім серед ясного неба.

— У моїх підопічних теж є життя. І я не можу допустити, щоб якась злодійка знищила ту гармонію і щастя, що вони знаходять у цьому будинку. Вони теж живі люди. І якщо ти, Аннель Акантхо, думаєш, що наражаєш на загрозу тільки мене, то глибоко помиляєшся. Під клинком небезпеки стоїмо всі ми.

Аннель так і стояла, не зводячи очей із Жінки в чорному. Вона знала, чим загрожує повернення, але іншого вибору не було. Жінка в чорному – її єдина надія.

— Я розумію, що мій запит непростий і що я порушила Ваші узи довіри. Але я не прошу Вас жертвувати своїм благополуччям заради мене. Просто дайте мені укриття хоча б на кілька днів, щоб я могла розібратися з усіма проблемами.

Господиня будинку повернулася і подивилася їй прямо в очі. Щось у цьому погляді змусило Аннель відчути себе ніяково. Хоча на жінці досі була вуаль.

— Хтось поширив неправдиві чутки про те, що я запекла злодійка, - сказала вона. — І на цей брехливий поголос попався ворог народу. Мене розшукує Винищувач Дітей, - зізналася Аннель.

Вона відчула напругу, що виходила від господині. Акантха могла б заприсягтися, що її шкіра зблідла під чорною вуаллю. Переживання жінки Аннель помітила за допомогою її пальців, які граціозно тримали чашку. І вони тремтіли.

— Говориш, Винищувач Дітей? - спокійно перепитала господиня. — Ворог народу?

Аннель подивилася на Жінку в чорному. Очі палали рішучістю.

— Ворог, супротивник, недруг. Називайте, як хочете. Я боротимуся за свободу і справедливість, чого б мені це не коштувало.

— Віттельсбахи втекли, дівчинко. Принаймні, так кажуть. До чого боротьба, якщо все навколо й так горітиме у ворожому вогні тиранії та страждань?

— Навіщо відмовляти і проганяти мене з дому, якщо ви і так загинете в цьому будинку. Вас і так знайдуть вартові.

Жінка в чорному встала, демонстративно прибираючи невидимі крихти печива з сукні.

— Я не любитель обговорювати політику, - вимовила вона. — І ти явно не прийшла сюди доводити, хто переможе, а хто пізнає смак поразки.

— Винищувач шукає мене, - повторила Аннель. — І коли його війська ступлять на цю землю, я вийду сухою з води. Він пощадить мене, оскільки я буду на його службі.