Розділ 8

Він тряс рукою перед її обличчям.

— Піднімайся, — спокійно повторив.

— Як пройшла зустріч із головорізами? — так само спокійно запитала Аннель.

— Краще замовкни й піднімай свій зад, — процідив він крізь зуби.

Аннель встала сама, зухвало й демонстративно струшуючи бруд і воду з плаща. Її не хвилювало, що дощ продовжував лити. І що Сігурд нервово ходив позаду, невдоволено фиркаючи в бік закривавленого Беліала. Злива змила з нього більшість крові, але одяг усе одно був просочений нею.

Тепер Аннель взяла Сігурда за поводи й повела в грот. Кінь Беліала пішов за ними.

— Що це було? — запитала вона, притулившись до кам'яної стіни.

Погляд ковзнув на калюжу блювоти в кутку печери.

— Як тільки дощ припиниться, ми одразу в дорогу.

— Ти нас мало не згубив. — Аннель процідила слова крізь зуби.

Він мовчав.

— Це була чорна магія?

— Щойно дощ скінчиться, ми одразу в дорогу, — повторив Беліал, спершись на стіну зі смолоскипом у руці.

Аннель зціпила зуби й спритно витягла чобітний ніж. В одну мить вона опинилася біля мандрівника і приставила лезо до його горла. Беліал так само швидко приставив свій ніж їй під ребра.

— Хочеш втратити єдиного, хто знає дорогу в Роеа? — спокійно запитав він.

— Так, якщо моє життя ще раз опиниться під загрозою, — злобно буркнула вона. — Те, що ти впорався з п'ятьма головорізами, нічого не означає. Це була магія, а не твоя фізична підготовка.

Беліал лукаво всміхнувся.

— Зате ти і я живі.

— Що це були за фокуси? — повторила Аннель запитання, сильніше притискаючи ніж до чоловічого горла.

Клинок Беліала так само гостро встромився їй у бік.

Навколо його шиї був ланцюжок із латуні. Аннель підчепила його пальцями й побачила амулет: прозорий камінь у круглій оправі, що іскрився біля полум’я. Але вона пам’ятала його чорним. Найімовірніше, це була посудина для магічної сили.

Беліал з усмішкою подивився на Аннель, узяв її руку і прибрав ніж.

— Це були просто трюки, — сказав він. — Але я думаю, що нам краще рухатися, не з’явилися інші головорізи. Поговоримо в дорозі.

Недовіра все ще кипіла в серці Аннель. Вона не знала, чи можна йому довіряти. Але знала інше: їй потрібно вижити, щоб здійснити свої плани.

— Це були не просто трюки, — продовжила Аннель, тримаючи ніж напоготові.

Беліал щільно стиснув губи. Йому не хотілося продовжувати цю розмову і йти на поступки, тим паче принижуватися перед дівчиною, молодшою за нього на два роки. Він знав про неї майже все (чутки поширюються швидко). А вона цього й не підозрювала.

Беліал сплюнув і заговорив:

— Якщо тебе це заспокоїть, то моя сила — результат багаторічних тренувань і життєвого досвіду. Я не покладаюся на «трюки». Так що так, це була магія.

— Не потрібні роки практики, щоб зробити такий потужний вибух, просто доторкнувшись до амулета.

Беліал загарчав і підняв руки. Сігурд виразно подивився на нього.

— Чого ти хочеш? Спочатку питаєш про магію, потім заперечуєш мої слова. Ти що, володарка дару й знаєш краще за мене?

Аннель мовчала, міцніше стискаючи рукоятку ножа.

— Можливо, ти і вправна в крадіжці, моя люба, — продовжував Беліал, — але тобі бракує контролю і витонченості, які приходять з роками. Ти занадто швидко вдаєшся до сумнівів і вирішуєш питання насильством.

— Я не буду вибачатися за те, що захищаюся.

Беліал зітхнув, поклавши руку на ефес кинджала.

— Я не прошу вибачень. Я прошу, щоб ти довіряла мені. Довіряти, що я зроблю все, що в моїх силах, щоб ми обоє були в безпеці.

Аннель зустріла його погляд. На мить у кармінових очах промайнула невпевненість, але швидко зникла, змінившись упертістю.

— Якщо ти порушиш обіцянку, я без вагань використаю цей ніж. — Акантха провела пальцем по гострому краю леза.

Беліал усміхнувся:

— Я не очікував від тебе меншого, Аннель. Але давай залишимо це й зосередимося на меті. Попереду довгий шлях.

Вона ледь помітно кивнула і попрямувала до шайрока.

Аннель не була володаркою магічного дару. Вона нічого не знала про такі магічні речі, але бачила кілька разів чаклунство. Це було... чарівно для неї. Якоюсь мірою вона навіть заздрила чаклунам.

Але щось підказувало Аннель, що звичайна магія не має такої сили.

Ні, тут було щось більше. Щось, що виходить за рамки того, що більшість вважає магією. Коли вона бачила, як маги плели свої заклинання, її охоплювало почуття благоговіння і здивування. Наче вона була свідком чогось стародавнього й забутого нинішнім світом. Те саме почуття Аннель відчула, коли Беліал торкнувся амулета.

Коли маги закінчували свої заклинання, назовні виливалася хвиля енергії, і Аннель відчувала, як волосся стає дибки. Це були не просто фокуси та не просто спритність рук.