Розділ 5

Її погляд спрямувався донизу.

Уміло зв'язавши кінці ковдр разом і прив'язавши їх до стовпчиків ліжка, Аннель смикнула тканину, перевіряючи її на міцність.

Накинувши глибокий каптур, вона закинула ногу і сіла на кам'яне підвіконня. Згодом перекинула іншу ногу і зістрибнула вниз. Її руки спритно схопили ковдри, і Аннель почала повільними стрибками спускатися вниз.

Двір був освітлений смолоскипами. Десь поруч ходив Рістор, охороняючи територію.

Її ноги торкнулися твердої землі. Подув вітер, маючи намір скинути з мандрівниці каптур. Але вона його притримала, і сховалася в тіні, яку відкидала стіна садиби.

Виглянувши з-за рогу і переконавшись, що Рістора поблизу немає, Аннель безшумно й риссю кинулася до стовбура дерева, сховавшись за ним.

Навколо вухали сови. Аннель здавалося, що вони стежать за кожним її рухом. І вони були готові здати її своїй господині, якщо Жінка в чорному володіла не тільки садибою, а й дрімаючим лісом.

Странниця прислухалася до кроків Рістора. Аннель спробувала прибрати ухання сов на задній план і слухати тільки кроки стражника.

Потім дівчина помчала до стайні.

Полум'я смолоскипів інтенсивно колихалося на штучно створеному вітрі. Цей вітер проникав странниці під одяг і у вуха, гудячи там. Він скинув її каптур, а потім почав розвивати її коротку косу на собі, через що Аннель постійно закидала її собі за спину і надягала знову каптур.

Нарешті Акантха підібралася до стайні. Сьогодні її відсторонили від роботи служниці, даючи ще трохи часу насолодитися свободою. Цю свободу Аннель витратила на прогулянку двором, оглядаючи територію. Так вона і знайшла стайню.

Це була велика дерев'яна повітка, з якої виходив моторошний сморід гною і сіна. Проте було тихо, навіть кінського іржання не було чути.

Аннель акуратно торкнулася дерев'яних амбарних дверей і увійшла всередину. Її здивувала порода тварин. Це були шáйроки – одні з найвищих і найбільших коней на всіх континентах. Одні їли сіно, інші спали.

Странниця підійшла до одного зі стійл зі сплячим конем і відкрила його. Вона постукала по дерев'яному стовпу, розбудивши тварину.

Зараз Аннель ризикувала власним життям, намагаючись швидко здобути прихильність чужої тварини. Одне її тішило – кінь був не диким.

Його волосяний покрив кольору сепії блищав від чистоти, незважаючи на сморід, що витав у повітрі. Цей кінь випромінював неповторну мощі елегантність. Його густий хвіст, вкритий рясною темною шерстю, лежав на землі, а довга грива спадала на шию.

Потім він повільно підняв голову, і так само повільно випрямив ноги, встаючи. Шайрок потряс головою, щоб розім'яти м'язи і суглоби. Згодом він позіхнув. Солодко і втомлено. І витягнув шию, починаючи оглядати своє навколишнє оточення, перш ніж взятися за їжу або прогулятися.

Аннель підняла руки вгору, тримаючи їх на рівні грудей. Вона почала повільно наближатися до нього, стараючись показати спокій і довіру і намагаючись не дивитися на двері. Якщо кінь зараз заірже – Рістор неодмінно прибіжить.

Потім Аннель погладила тварину по морді. Шайрок важко задихав і кілька разів фиркнув. Долоня Аннель була оповита гарячим диханням самця.

Акантха витягла з кишені зелене яблуко, яке взяла з кімнати, і запропонувала коню. Він із задоволенням з'їв його.

Аннель взяла шайрока за віжки і вивела зі стійла, даючи ще одне яблуко. Кінь тихо фиркнув.

Інші скакуни продовжували їсти сіно, спати або нудно дивитися, як Акантха виводить їхнього побратима зі стайні. Ніхто не заперечував. Здавалося, їм і зовсім було начхати на нього.

Аннель не мала наміру тут залишатися. Дурні трюки, на кшталт втечі, вона проробляла багато разів і стільки ж разів виходила чистою з води. Чого їй коштувало зараз здійснити його вкотре?

Странниця і кінь опинилися під темним небом, прикрашеним зірками. Вітер торкнувся їхніх тіл, і полетів геть. Ухання сов стояло. Незабаром хлине дощ.

Аннель погладила шайрока по спині. А потім перевірила сідельні ремені, вуздечку й осідлала його.

Вона озирнулася. Вдалині з'явилася тінь. Вона зменшувала свої розміри й була далеко, але вона була. Рістор...

Аннель вплинула на віжжя, і кінь рушив. Він обігнув садибу, так і не заіржавши. Вони зупинилися біля воріт. Аннель поспішно зістрибнула, відчинила браму і знову осідлала шайрока, ховаючись у темряві ночі.

Акантха не збиралася служити невідомій Жінці в чорному як прислуга. Як це було принизливо для злодія! Вона народжена для більшого, а не для того, щоб мити підлогу. Вона хотіла знайти Аелорію і Зару, і жити собі на втіху, а не застрягти в цій дірі нетрів, коли на континенті було неспокійно. Щоб війна не дісталася до тебе, ти маєш уміти виживати і ховатися, тиняючись світом. Але Аннель більше не хотіла цих пригод. Вона хотіла знайти дім, у який могла повернутися і який чекатиме на неї. Їй хотілося знайти домашню тварину і насолоджуватися з нею своїм багатством. І ось зараз, за словами Рістора, її будинок стояв у руїнах.

Аннель зупинилася біля таверни, промокла до нитки. Після довгих роздумів дівчина так і не зрозуміла, як швидко опинилася тут, у живому місті, коли вона дивилася у вікно і нічого не бачила.

Наказавши шайроку залишатися на місці, поряд з іншими скакунами, й нікуди не йти (хоча Аннель сумнівалася, що кінь послухається її), вона увійшла в таверну.

Усередині сморід був ще гіршим, ніж у стайні. Сопух був сумішшю поту, елю і вина.

Аннель поправила свій глибокий каптур і сіла в найтемнішому кутку закладу, замовивши ель і заплативши мідними монетами.

Аннель прислухалася до розмов щодо Роеа чи легендарних скарбів. Але всі гуділи про війну:

— Винищувач Дітей вводить свої війська в гавань Торак, - сказав пузатий, п'яний мужик.

Один із селян сидів поруч із ним і, почувши це, швидко опустив голову. Можливо, його вже пограбували ворожі війська або його сім'я була там.

— Ну краще б їм не попадатися на очі, - буркнув селянин. — Його війська вже все спалили й розграбували. Не вийшло захопити північ, то він одразу переключився на південь.