Розділ 3

Світання. Таке звабливе і недосяжне. Хмари плавно розбігалися помаранчевим небом, віддаляючись одна від одної. Дув теплий і м'який вітерець.

Господарі квапливо і голосно завантажували речі у повозку. Аннель вийшла з дому, приховуючи в кишенях штанів і в чоботях мідні монети та дрібні прикраси, які їй вдалося вкрасти вночі, коли всі спали.

Дівочі очі відразу ж округлилися. Аннель поспішила до сусідських дерев'яних дверей, зірвавши лист зі своїм зображенням, перш ніж хто-небудь ще це побачив.

Її. Розшукували.

Її шукали.

Боги, як таке могло бути? Вона, Аннель Акантха, була в розшуку. Так, вона була дуже відомою злодійкою на всьому континенті, але вартісних і великих замовлень не брала вже дуже давно, причому не на всьому континенті, а лише в малих його краях. Невже недовгі тиняння в пошуках легендарних артефактів і дрібні крадіжки встигли зчинити галас навколо?

Аннель зім'яла лист і сховала в потаємну кишеню камзола.

Скільки людей вже прочитало це оголошення? Через зливу і покрив ночі вона не змогла розгледіти або заздалегідь помітити звістку на дверях і дерев'яних дошках. І проклята злива не могла навіть намочити папір, бо дах захищав вхід.

Чи вдалося це помітити господарям?

Аннель озирнулася. Чоловік і жінка продовжували вантажити мішки й скрині у повозку, мимохідь сварючись між собою. Здавалося, їх і зовсім не цікавив навколишній світ. Тільки б скоріше зібратися і виїхати.

Ох, і куди вони поспішали?

Аннель приховала тремтіння в руках, коли господиня покликала її до себе в повозку. Потім подружжя знову продовжило суперечки.

Полог, прикрашений складною вишивкою, був мокрим. Відкинувши його, Аннель оглянула віз. Усередині стояв запах вогкості, скрині й мішки займали майже весь простір. Аннель присіла в темному кутку, щоб, у разі зустрічі з вартовими, її не помітили. Потім прислухалася до розмови господарів.

Йшлося про те, що сестра жінки могла вже поїхати, так і не дочекавшись її. А вони не бачилися два роки, тож потрібно було відхилитися від маршруту і зупинитися в селі. Чоловік же наполягав на тому, щоб якнайшвидше опинитися в місті, ніж витрачати час на порожні розмови та плітки, які плестимуть родичі.

Він хотів опинитися подалі від війни. Аннель його розуміла. Вона й сама ледь встигала опинитися за кордоном, перш ніж хтось із вартових хапався за неї. Але тут не було ні кордонів, ні варти. Нічого, що могло б стати у них на шляху.

Через деякий час подружжя затихло. Заспокоїлися. Вони сіли на козли, потім почувся свист батога, розсікаючий повітря. Коні заіржали — і повозка рушила з місця.

Ніхто їй не сказав про зміну шляху. Може, воно було і на краще?

Аннель вирішила скоротати довгу дорогу думками.

Вона шукала два артефакти: меч Аелорія і Зару.

Легендарний меч Аелорія, так його іменували, — клинок, що не має собі рівних.

Про нього ходили давні перекази. Полуторний меч був оповитий таємницями, які люди передавали з покоління в покоління. Його створила чаклунка вітру в найтемніші часи, коли зло прийшло до її королівства, щоб заволодіти її силою. Вона билася до останнього, а потім запечатала свою магію в мечі, а слідом і саму себе, щоб більше не наражати на ризик свій народ. Після цього чаклунка створила повітряний купол, який приховав клинок від усього живого, щоб ніхто не заволодів силою меча.

Так світ був врятований від зла і клинок став легендою.

Довгий час ніхто не знав, де він. Але рік тому з’явилися чутки: хтось нібито знайшов Аелорію. Правда чи брехня — ніхто не знав. Однак у тавернах шепотіли про те, що меч був знайдений, що купол упав. Хтось зміг оволодіти зброєю, але тут же її втратив. Так легендарне знаряддя знова зникло. Чутки в тавернах можуть як брехати, так і ні.

Якщо заволодіти мечем, то володар цієї славної зброї зможе керувати повітряними потоками вітру і розпалювати бурі, торнадо, смерчі з вражаючою легкістю.

Аннель не була воїном, але це її не зупиняло. Вона мала заволодіти мечем.

За легендами, довгий тонкий клинок ковзав повітрям, наче змія, готуючись до смертельного удару. Ефес був круглим та блискучим, схожим на корону, прикрашений сапфірами. На клинку покоїлася кобра з сімома головами, символ зв’язку земного й божественного.

Меч Аелорія — красива, страшна й могутня зброя.

Питання лише в тому, хто зможе ним заволодіти.

Повозка заскрипіла, підстрибуючи на камінні. Вона почала опускатися і здійматися стежками Скелястих вершин. Вітер бив у полог, а батіг раз по раз розсікав повітря, хльостаючи стомлених і виснажених коней.

Аннель знову поринула у думки.

Зара — камінь, який золотить предмети. Про нього майже не було легенд. Лише кілька уривків, які можна було перерахувати на пальцях!

Відомо було лише одне: камінь невеликий, сірий, не більший за долоню юнака. На ньому — різьблений лебідь. Одні казали, що різьблення зроблене просто на камені. Інші — що це був малюнок на кипарисовій дошці, вкладений потім всередину каменю. Ніхто не знав правди, бо ніхто не бачив Зару на власні очі.