Розділ 3

Світання. Таке звабливе і недосяжне. Хмари плавно розбігалися помаранчевим небом, віддаляючись одна від одної. Дув теплий і м'який вітерець.

Господарі квапливо і голосно завантажували речі у повозку. Аннель вийшла з дому, приховуючи в кишенях штанів і в чоботях мідні монети та дрібні прикраси, які їй вдалося вкрасти вночі, коли всі спали.

Дівочі очі відразу ж округлилися. Аннель поспішила до сусідських дерев'яних дверей, зірвавши лист зі своїм зображенням, перш ніж хто-небудь ще це побачив.

Її. Розшукували.

Її шукали.

Боги, як таке могло бути? Вона, Аннель Акантха, була в розшуку. Так, вона була дуже відомою злодійкою на всьому континенті, але вартісних і великих замовлень не брала вже дуже давно, причому не на всьому континенті, а лише в малих його краях. Невже недовгі тиняння в пошуках легендарних артефактів і дрібні грабежі встигли зчинити галас навколо?

Аннель зім'яла лист і засунула його в потаємну кишеню камзола.

Скільки людей вже прочитало це оголошення? Через зливу і покрив ночі вона не змогла розгледіти або заздалегідь помітити звістку на дверях і дерев'яних дошках. І проклята злива не могла навіть намочити папір, бо дах захищав вхід.

Чи вдалося це помітити господарям?

Аннель озирнулася. Чоловік і дружина продовжували завантажувати мішки і скрині у повозку, мимохідь лаючись. Здавалося, їх і зовсім не цікавив навколишній світ. Тільки б скоріше зібратися і виїхати.

Ох, і куди вони поспішали?

Аннель приховала тремтіння в руках, коли господиня покликала її до себе, запрошуючи забратися у повозку. Потім вони знову продовжили суперечки.

Полог, прикрашений складними елементами вишивки, був мокрим. Відкинувши його вбік, Аннель стала розглядати віз. Усередині стояв неприємний запах вогкості. Усе було завалено скринями та мішками. Аннель присіла в темному кутку, щоб, якщо вартові натраплять на них, вони не змогли її помітити. Потім почала прислухатися до розмови господарів.

Йшлося про те, що сестра жінки могла вже поїхати, так і не дочекавшись її. А вони не бачилися два роки, тож потрібно було відхилитися від маршруту і зупинитися в селі. Чоловік же наполягав на тому, щоб якнайшвидше опинитися в місті, ніж витрачати час на порожні розмови та плітки, які плестимуть родичі. Він хотів опинитися подалі від війни. Аннель його розуміла. Вона й сама ледь встигала опинитися за кордоном, перш ніж хтось із вартових хапався за неї. Але тут не було ні кордонів, ні вартових. Нічого, що могло б стати у них на шляху.

Через деякий час чоловік і дружина затихли. Заспокоїлися. Вони сіли на козли. Почувся звук батога, розсікаючий повітря. Потім іржання коней. І повозка рушила з місця. Ніхто їй не сказав про зміну шляху. Може, воно було і на краще?

Аннель вирішила скоротати довгу дорогу думками.

Вона шукала два артефакти: меч Аелорія і Зару.

Легендарний меч Аелорія, так його іменували, – клинок, що не має собі рівних.

Цей полуторний меч, як ніякий інший, був оповитий таємницями, які ретельно зберігалися в пам'яті людей. Вони захоплювали в свої глибини й не давали спокою. Він був створений чаклункою вітру в найтемніший момент історії: коли зло прийшло до її королівства, щоб заволодіти чаклунською силою. Вона билася в бою до останнього, після чого запечатала свою силу в цей меч, а слідом і саму себе, щоб більше не наражати на ризик свій народ. Потім чародійка створила повітряний купол, що приховує його від очей будь-якої істоти, щоб ніхто не заволодів силою меча. Так світ був врятований від зла і клинок став легендою.

Ніхто не знав, що сталося з полуторним мечем, поки рік тому не з'явилися чутки про те, що хтось заволодів ним. Правда чи брехня – ніхто не знав. Однак у тавернах шепотіли про те, що меч був знайдений. Що купол упав. Хтось зміг оволодіти зброєю, але тут же її втратив. Легендарне знаряддя зникло, розчинилося в повітрі. Чутки в тавернах можуть як брехати, так і ні.

Якщо заволодіти мечем, то володар цієї славної зброї зможе керувати повітряними потоками і розпалювати бурі, торнадо, смерчі з вражаючою легкістю.

Аелорія був солідним і мав неймовірну гостроту, гармонійно поєднуючись із магічною силою меча, даруючи йому не тільки могутність і довговічність, а й вірну службу своєму господареві, ким би він не був.

Бастард-меч був зброєю для справжніх воїнів, яка викликала трепет і благоговіння. Але Аннель було все одно. Їй потрібно було ним заволодіти, навіть якщо вона була аж ніяк не войовницею.

Згідно легендам, його довгий і тонкий клинок, наче змія, мав ковзати повітрям, готуючись здійснити смертоносний удар. Меч закінчувався круглим, блискучим ефесом, немов королівська корона, доповнюючи пишність цієї зброї. Ефес був виконаний з благородного металу, прикрашений дивовижним сапфіровим камінням. На клинку було нанесено зображення кобри з сімома головами – уособлення зв'язку світу земного і світу божественного.

Легендарний меч Аелорія – красива, страшна і могутня зброя.

Тепер залишалося лише дізнатися, хто зможе заволодіти цим скарбом.

Повозка заскрипіла, застогнала під поривами вітру. Вона почала опускатися і здійматися стежками Скелястих вершин. Чувся виразний звук батога, що хльостав стомлених коней.

Аннель знову занурилася у думки.

Зара – камінь, який золотить предмети. Про нього ходило мало легенд. Їх можна було перерахувати на пальцях! Усе, що про уламок було відомо, – це розмір і малюнок на ньому, вінчаючий камінь – лебедя. Він був маленький, сірий, не більший за юнацьку долоню, і таємничий у своїй незвичайності.

На ньому було майстерне різьблення у вигляді лебедя. Хтось стверджував, що це чудове різьблення було виточено безпосередньо на самому камені. Інші ж казали: це був малюнок на кипарисовій дошці, вкладений потім всередину каменю. Ніхто не знав правдивість історії: ніхто не бачив його. Таємниці Зари, немов чарівні заклинателі, заворожували кожного, хто чув про них.