Розділ 1

Тяжкі стогони відлунням рознеслися по кімнаті. Вони були важкими і безголосими, несучими безглуздий гніт минулого. Молодик ривком підвівся, глибоко дихаючи і відчуваючи, як піт, солоний і липкий, блищить і тече по блідому обличчю. Він торкався всіх шрамів на його щоках, спині, руках – кожен із них навіював на нього жахи минулого, від яких хотілося утекти, але він не міг. А поки що метався, як звір у клітці.

Стукіт його серця луною віддавався у вухах. Він щось бурмотів крізь зуби і кусав губи до крові.

Жахливе видиво закипів у свідомості, ганяючи його крізь простір і час, поглинаючи думки і змушуючи повертатися до тієї точки, де на нього щодня чекали моторошні тортури. Він блукав серед сновидінь, переляканий і стурбований, потопаючи в нескінченній душевній темряві. Нескінченне запитання: «навіщо?» волало в свідомості, але відповідь так і залишалася загадкою.

Легкий вітер проник у кімнату, прикрасивши тишу. Завіса помітно заметушилася, створивши в кімнаті гру тіней та світла. Молодик здригнувся й озирнувся на змінене оточення. Здавалося, він не впізнавав своє житло. Вітер обережно торкнувся його мокрої спини і посилився, немов дарував молодій людині сили для продовження боротьби та підтримував на шляху до звільнення з темряви.

Того дня він хотів померти. Він проклинав своє існування і ненавидів життя за його нескінченні й тяжкі муки. Його розум був майже спалений вогнем нескінченного болю від тортур, і тому він лякався всякого шереху у своїй кімнаті. Ланцюги все ще дзвеніли в вухах. Його власні крики і стогони відчаю та слабкості луною гриміли в голові. Його зобов'язували благати про припинення страждань. Змушували розповідати те, чого він не знав. Неволили плакати. Вони просто сміялися і харчувалися, насолоджувалися й упивалися його слабкістю, безпорадністю і відчаєм.

Вітер посилювався. Молодик підвівся.

До всіх цих подій він був таким же вільним, легким і безтурботним. Хто міг знати, що така безтурботність має кінець?

Легені наповнилися свіжим повітрям, коли він відсмикнув фіранку, запрошуючи місячне світло до кімнати.

Переконавшись, що це місце не та пекельна діра, молодик повернувся в ліжко. Його руки лежали на тяжко здіймаючихся грудях, а погляд спрямовувався до стелі.

Думки, тіло та душа були забруднені муками минулого; і він хотів, щоб вони не диктували йому, як жити.

Він заплющив очі, бажаючи почути в голові ту порожнечу, про яку мріяв усі ці дні. Він хотів опуститися в усі ті щасливі спогади, які вважав втраченими, і зрозуміти, що життя ще б'ється у його грудях.

Але ці кошмари, нестатутні, злісні й хижі, продовжували переслідувати його, не залишаючи навіть миті спокою. Вони продовжували гнатися за ним, раз у раз нагадуючи про минуле, яке він ніколи не зможе забути.