Розділ 1

Тяжкі стогони відлунням рознеслися по кімнаті. Вони були важкі й безголосі, несучи безглуздий тягар минулого.

Молодик ривком підвівся, глибоко дихаючи. Липкий піт стікав блідим обличчям та торкався всіх шрамів на щоках, спині, руках — і кожен із них повертав молодику жахи минулого, від яких він прагнув утекти, та не міг. А поки що метався, як звір у клітці.

Глухий удар власного серця пульсував у скронях і вухах. Він щось бурмотів крізь зуби і кусав губи до крові.

Нестерпний кошмар знову здіймався в свідомості, кидаючи молодика крізь простір і час. Вони пожирали його думки й змушували повертатися до тієї миті, де щодня чекали страшні тортури.

Він блукав серед кошмарів, переляканий і стурбований, потопаючи в нескінченній душевній темряві. Нескінченне запитання: «навіщо?» волало в свідомості, але відповідь так і залишалася загадкою.

Ніжний вітер увійшов до кімнати й прикрасив тишу. Завіса помітно заметушилася, створивши в кімнаті гру тіней та світла. Молодик здригнувся й озирнувся на змінене оточення.

Здавалося, він не впізнавав власного житла. Вітер обережно торкнувся його мокрої спини і посилився, немов дарував молодику сили для продовження боротьби та підтримував на шляху до звільнення з темряви.

Того дня він хотів померти. Він проклинав своє існування і ненавидів життя за його нескінченні й тяжкі муки. Його розум був майже спалений вогнем нескінченного болю від тортур, і тому він лякався всякого шереху у своїй кімнаті.

Ланцюги все ще дзвеніли в вухах. Його власні крики і стогони відчаю та слабкості луною гриміли в голові. Його зобов'язували благати про припинення страждань. Змушували розповідати те, чого він не знав. Неволили плакати. А вони лише сміялися й насолоджувалися, бенкетуючи його слабкістю, безпорадністю та відчаєм.

Вітер посилився. Молодик підвівся.

До всіх цих подій він був таким же  вільним і безтурботним. Хто міг знати, що така безтурботність має кінець?

Легені наповнилися свіжим повітрям, коли він відсмикнув фіранку, запрошуючи місячне світло до кімнати.

Переконавшись, що це місте не та пекельна діра, молодик повернувся в ліжко. Його руки лежали на тяжко здіймаючихся грудях, а погляд спрямовувався до стелі.

Думки, тіло й душа були заплямовані муками минулого, і він бажав, аби вони не диктували йому, як жити.

Молодик заплющив очі, прагнучи почути в свідомості ту порожнечу, про яку мріяв усі ці дні. Він хотів зануритися в ті щасливі спогади, які вважав утраченими, і зрозуміти, що життя все ще б’ється в його грудях.

Але ці кошмари, невтомні, злісні й хижі, продовжували переслідувати його, не залишаючи навіть миті спокою. Вони продовжували гнатися за ним, раз у раз нагадуючи про минуле, яке він ніколи не зможе забути.