Глава 3 Таємне "так"

Ранок був тихий, майже безлюдний.
У невеликій залі, де вони домовилися про реєстрацію, стояли лише Елла, Тимур, Артур і Мілана.
Повітря було наповнене очікуванням — суміш нервового хвилювання й тихої радості.
— Готові? — запитав нотаріус, не піднімаючи очей від паперів.
Елла глибоко вдихнула.
Тимур кивнув їй, і вона відчула: цього разу він справді поруч, хоча її серце все ще коливалося між довірою й обережністю.
Документи були підписані швидко. Кожен крок формальності відбувався тихо, як ніби боялися, що звук пера може сповістити весь світ.
Артур уважно слідкував за кожним рухом, Мілана тримала Еллу за плече — підтримка без слів.
Коли останній підпис був поставлений, нотаріус кивнув:
— Вітаю. Власне, шлюб законний.
Елла і Тимур зустріли погляди.
Вони знали правду один про одного, але друзі цього не знали.
Для Артура й Мілани це був реальний шлюб, повноцінний і серйозний.
— Тепер можна святкувати, — промовив Артур, посміхаючись.
— Так, — сказала Мілана, — нарешті все позаду!
Вони пішли до невеликого столу, де поставили торт і келихи з ігристим.
Учотирьох підняли тости: за безпеку, за дружбу, за новий союз.
Елла сміялася, але в серці тримала обережність: її шлюб — це захист, а не романтика.
Тимур теж тримав обличчя спокійним, але його очі непомітно стежили за кожним рухом.
— Ви справді чудова пара, — сказав Артур, і Елла зупинилася на мить, усвідомивши, що це все виглядає правдиво для сторонніх.
Мілана підхопила: — Так, нарешті все як треба!
Але за цими жартами й келихами крихітна тривога Елли не зникала. Вона знала: за хвилину, годину або день, родичі дізнаються про цей шлюб.
І тоді все зміниться.

— Час повідомити родичів, — тихо промовив Тимур, не відриваючись від келиха.
— Так, — відповіла Елла, стискаючи край скатертини. — Час для шоку.
Вони ще не знали, як саме відреагують Жарстія і Ферміс, але були певні в одному: тепер їхній союз непорушний, і ніхто не зможе поставити руку на спадок Елли.
Світ, який ще вчора здавався безпечним для родичів, тепер став непередбачуваним.

В очах світу це був справжній шлюб, але для них він був союзом заради виживання і захисту власного життя. Тепер вони володіли силою, яку родичі навіть не підозрювали — і цього достатньо, щоб будь-які плани проти них розсипалися.
Елла й Тимур ще не встигли повністю розслабитися після міні-святкування, як листоноша доставила конверт.
Він був від Жарстії — чи, точніше, від родичів, які вже дізналися.
— Вони знають… — тихо сказав Тимур, стискаючи руку Елли.
— Що робити? — прошепотіла вона.
Відкривши конверт, вони побачили короткий, але холодний текст:
«Ми в курсі вашого вчинку. Очікуємо пояснень. — Жарстія та Ферміс»
— Пояснень? — пробурчав Артур. — Вони серйозно?
— Вони завжди серйозні, — відповіла Мілана. — Але не хвилюйся. Ви обоє вже законні.
Тимур кивнув, а Елла глибоко видихнула.
— Тепер почнеться цікаве… — промовила вона сама собі, відчуваючи, як серце калатає від суміші страху і рішучості.

У будинку Жарстії та Ферміса атмосфера була спокійна лише на вигляд.
— Ви бачили? — шепотіла Жарстія, поглядаючи на дядька. — Вони одружилися таємно!
— Невже? — Ферміс нахмурився. — Це порушує всі наші плани.
— Тепер нам доведеться діяти швидко, — додала Жарстія. — Ми не можемо дозволити їм контролювати спадок.
Вони почали обговорювати стратегії, але ніхто не здогадувався, що Тимур і Елла вже готові до будь-яких кроків родичів.
Їхній союз — стратегічний, прихований від світу, але законний і непорушний, і це давало їм силу, якої ніхто з родичів навіть не підозрював.
— Готуйтеся, — сказав Ферміс, дивлячись на Жарстію. — Це лише початок.
І так, у той же час, коли родичі будували свої плани, Елла та Тимур відчували першу справжню свободу: вони більше не залежали від чужих амбіцій, а спадок і їхній дім залишалися під їхнім контролем.