Глава 4

Герой весь у крові, але його постава все ще випромінювала силу і рішучість. Він увійшов до тронної зали, стискаючи руків'я меча. Солдати та радники короля завмерли, спостерігаючи за ним. Король, що сидів на троні, уважно дивився на героя.

— Ваш Величносте, мені потрібні люди, — сказав герой, не ховаючи втоми в голосі. — Я знайшов джерело купола, але сам не зможу відкрити двері до нього.

Король насупився, і його голос став крижаним:

— Ти говориш про ті руїни, з яких ніхто ніколи не повертався? Ти просиш мене надіслати людей у пастку, яка поглинула всіх попередніх шукачів?

Герой зробив крок вперед, дивлячись королю прямо в очі:

— Я сам пройшов через них і повернувся. Я бачив те, чого не бачила жодна жива душа. Якщо ми хочемо врятувати купол, це наш єдиний шанс.

Король піднявся зі свого трону, його постава була грізною.

— Як ми можемо довіряти твоїм словам? Ти знаєш, скільки життів було втрачено через ті руїни? Мої люди більше не можуть дозволити собі таких втрат.

Герой стискав руків’я меча сильніше, ніж треба, але його голос залишався твердим:

— Я знаю про втрати більше, ніж будь-хто в цьому залі. Я бачив смерть друзів, сім’ї, солдатів. Але я також знаю, що бездіяльність буде коштувати ще більше. Руїни тепер безпечні.

Король підійшов ближче, і його очі блищали гнівом і сумнівом:

— Як ти можеш бути впевненим? Чому ми повинні ризикувати, довіряючи тобі?

Герой на мить затримав подих, але його слова прозвучали як удар молота:

— Бо я вже це зробив. І зроблю знову, якщо потрібно. Якщо ти відмовишся, то настане день, коли цей купол впаде, і всі ми загинемо. А ти залишишся королем порожнього королівства.

Слова героя викликали тишу в залі. Король дивився на нього, а потім перевів погляд на своїх радників. Вони були такі ж розгублені, як і він.

Нарешті король видихнув і відступив назад до свого трону:

— Добре. Ти отримаєш невеликий загін. Але знай, якщо щось піде не так, відповідальність буде тільки на тобі.

Герой кивнув, витримуючи погляд короля:

— Мені більше нічого і не треба. Ми врятуємо цей купол, або загинемо, намагаючись.

Зала наповнилася напругою, але герой знав, що зробив перший крок до своєї мети. Відтепер йому потрібно було підготуватися до найскладнішого випробування.

Добре, герою," — сказав король, нарешті прийнявши рішення. — "Я підготую загін магів, воїнів і спеціалістів, щоб вони супроводжували тебе. Ти маєш вирушити на світанку. А зараз тобі потрібно відпочити. Мій радник покаже тобі кімнату."

Герой мовчки кивнув, ще не зовсім оговтавшись від напруженої суперечки. Радник, суворий чоловік середніх років із проникливим поглядом, жестом запросив його слідувати за собою. Вони йшли кам'яними коридорами замку, що здавалося нескінченними у тьмяному світлі факелів. Втома все сильніше давала про себе знати, але герой намагався не втрачати пильності.

Коли вони дійшли до призначеної кімнати, радник відчинив важкі дерев'яні двері й сказав: "Відпочинь тут. Завтра тобі знадобляться всі твої сили. Світанок буде раннім."

Герой зайшов до кімнати, в якій на диво панувала затишна атмосфера. Просторе ліжко зі свіжою білизною, маленький стіл із глечиком води і крісло біля каміну. Він відчув, як утома важким каменем впала на плечі, і, не роздумуючи, зняв обладунки, акуратно поклавши їх на стілець.

Герой сів на край ліжка, дивлячись у вогонь, який тихо потріскував у каміні. Думки про руїни, загадкові двері та їхній зв'язок із долею купола не давали йому спокою. Але він знав, що завтра все вирішиться. Зрештою, він дозволив собі лягти і, незважаючи на напругу й тривогу, майже відразу поринув у сон, знаючи, що попереду на нього чекає ще одна битва — битва за правду.

Герой прокинувся ще до світанку, відчуваючи себе більш відпочилим, але водночас сповненим тривоги. Промені ранкового сонця ледь торкалися кам’яних стін, коли він одягнув обладунки і вирушив назустріч тим, кого король зібрав для цієї небезпечної місії.

Коли герой вийшов на площу перед палацом, де зібралася група, він побачив їх. Десять осіб, кожен зі своїм призначенням: маги у важких мантіях, воїни в блискучих обладунках, інженери зі складними пристроями на поясах. Всі вони стояли мовчки, уникаючи дивитися один одному в очі, їх страх був очевидний. Хоча вони й тримали зброю та інструменти, їх рухи видавали напруженість і невпевненість.

Герой підійшов ближче, його кроки лунали по бруківці, привертаючи до нього увагу. Маг, старший серед присутніх, перший заговорив, звертаючись до героя: "Ми знаємо, що робимо це за наказом короля, але всі ми розуміємо ризики. Ніхто не повернувся звідти. Що ми можемо зробити проти того, що знищило інших?"

Герой глянув на старшого мага, а потім оглянув усіх інших. Він бачив в їхніх очах страх, але також і іскру надії. Вони хотіли вірити, що ця місія можлива, навіть якщо їхній розум кричав про протилежне.

"Я не можу обіцяти вам безпеку," — твердо сказав герой. "Але я бачив те, що інші не бачили. Я пройшов через ті руїни і повернувся. Тепер це можливо. І я не дозволю, щоб ваші зусилля були марними. Ми зробимо це разом."

Воїн, який стояв збоку, голосно вдихнув і зробив крок уперед: "Якщо ти справді повернувся, значить, шанс є. Я піду. Але хочу знати, чи ми справді готові."

"Король дав нам усе, що потрібно," — відповів герой. "І я поведу вас. Ми досягнемо мети, бо не маємо іншого вибору. Під цим куполом на нас сподіваються тисячі життів."

Його слова, хоч і не зняли страху, дали присутнім трохи впевненості. Герой обернувся до входу в палац, звідки з’явився гонець короля. "Все готово," — оголосив той. "Можете вирушати." Герой кивнув і повернувся до своєї команди. "Настав час."

Група вирушила на схід, до місця, яке здавалося самим серцем цієї загадки. Їхній шлях пролягав через розбиті дороги й залишки стародавніх поселень, що нагадували про часи до створення купола. Герой ішов попереду, його рухи були впевненими, але він також відчував напругу серед своїх супутників.