Глава 1

Давним-давно, у часи, коли людство лише починало усвідомлювати свою крихкість перед силами цього світу, існувало королівство, сповнене процвітання і амбіцій. Герой, слава якого гриміла далеко за межами цих земель, був полководцем цього королівства. Він виграв безліч битв, його стратегії вражали навіть ворогів, а воїни під його проводом готові були йти за ним до кінця світу. Герой мав сім'ю, яку любив понад усе, і мріяв про мирні часи, коли зможе повернутися додому.

Проте доля мала інші плани. Одного дня небо розірвалося, і на землі з'явився портал — велетенська брама, яка вела в інший світ. Маги, які вивчали його, попереджали про небезпеку. Це був портал у світ демонів. З нього почали виходити жахливі створіння, які нищили все на своєму шляху. Людство зрозуміло, що протистояти їм можна лише об'єднавшись. Королівства, які ворогували століттями, уклали союз. Героя обрали очолити армію всього людства.

Битва біля порталу стала найжорстокішою у всій історії. Герой, не шкодуючи себе, вів воїнів у бій. Після кількох днів і ночей бою демони були переможені. Проте людська армія також була знищена. Ті, хто вижив, розуміли: нова атака демонів стане кінцем. Коли герой, знесилений і закривавлений, лежав після битви, до нього підійшли його три найближчі товариші. Замість слів підтримки, вони встромили кинджали йому в серце. Перед смертю герой дізнався, що вони уклали угоду з демонічним посланцем, який обіцяв їм і їхнім родинам життя в обмін на його зраду. Його останніми словами був заклик до богів: "Якби тільки був ще один шанс, я б врятував своє королівство і свою сім'ю!"

У цей момент здавалося, що все втрачено. Але коли демони знову зібралися для атаки, сталося диво. Навколо столиці піднявся купол, що захистив залишки людства. Він з'явився нізвідки, активувавшись у стародавніх руїнах неподалік столиці. Цей артефакт, джерело сили купола, став надією людства, але також і загадкою.

Маги, сповнені жадоби знань, не раз намагалися наблизитися до руїн, щоб дослідити артефакт. Напівпрозорі примари, які охороняли його, попереджали всіх про небезпеку. Ті, хто ризикнув і не послухав попереджень, більше ніколи не поверталися. З часом страх і повага до артефакта переросли у легенди. Люди уникали руїн, знаючи, що артефакт захищає їх, але також вимагає шанобливого ставлення.

Пройшли тисячі років. Купол залишався незмінним, але його магічна енергія почала слабшати. Спершу це були лише ледь помітні тріщини, але з часом вони почали дозволяти демонам проникати всередину. Саме в цей момент, коли людство знову опинилося на межі знищення, король і його маги вирішили здійснити стародавній ритуал, що викликав героя минулого. Цей ритуал став останньою надією на порятунок.

Герой стояв перед масивними дверима тронного залу, витесаними зі старого дуба, вкритими різьбленнями, що зображали битви й подвиги. У його голові роїлися думки, гострі й невідступні, як лезо його меча.

"Як людство вижило? Я пам'ятаю, як демони знищували все на своєму шляху. Звідки взявся цей купол? Чому він такий моторошний? І найголовніше — хто цей самозванець, що посмів сісти на трон мого короля?"

З важким серцем герой штовхнув двері. Вони відкрилися із пронизливим скрипом, розкриваючи перед ним тронний зал. Похмурі кам'яні стіни осяяли примарні відблиски смолоскипів. У центрі залу, під високим куполом, стояв трон, а на ньому сидів чоловік у темних металевих обладунках, що виблискували у тьмяному світлі.

Зала затихла, коли герой увійшов. Його шолом був пом'ятий після бою з драконом, а щит і меч, хоч і служили йому вірно, виглядали так, ніби пережили не одну війну.

– Ти! – прогримів герой, його голос луною рознісся по залу. – Як ти посмів сісти на трон?

Чоловік у металевих обладунках повільно підвівся. Його очі були спокійними, але сповненими ваги рішень, що лежали на його плечах.
– Ти, мабуть, герой, якого ми викликали.

– Не називай мене героєм, – холодно відрізав герой. – Де мій король?

Король нахилив голову, ніби намагаючись знайти правильні слова.
– Якщо ти маєш на увазі великого короля, що стояв поруч із тобою біля порталу, то він... загинув.

– Що? – Герой зробив крок уперед, його очі блиснули гнівом. – Він не залишив би свій народ! Він був зі мною, коли я віддав своє життя, щоб стримати демонів.

Король зітхнув, його голос став м'якшим:
– Твій король дійсно був великим. Але він загинув у бою з демонами до того, як купол закрив наше королівство. Його смерть була тяжким ударом для всіх нас.

Герой на мить застиг, здавалося, його думки заплуталися. Він не розумів.
– До того, як купол... закрився? Що ти мелеш?

– Герою, – тихо відповів король. – Пройшли тисячі років із часу твоєї смерті. Тисячі років, поки купол захищав нас. Але тепер він слабшає.

Слова короля були, наче блискавка вночі. Герой повільно опустив голову, намагаючись зрозуміти почуте. Його світ, усе, за що він боровся, давно зникло.

– Це... Це неможливо, – прошепотів він. – Мій король... моя сім'я... моє королівство.

– Але ти повернувся не просто так, – продовжив король. – Ми викликали тебе, бо без тебе ми не вистоїмо. Демони вже починають проникати крізь слабкі місця в куполі.

Герой підняв голову, у його очах знову з'явився вогонь.
– Якщо це правда, я буду битися. Але не заради тебе, і не заради цього трону. Я захищу королівство заради людей, яких я колись присягнувся оберігати.

Король кивнув із повагою:
– Твій народ буде вдячний тобі за це.

Король жестом наказав слугам супроводити героя до кімнати для відпочинку. Герой, досі міцно стискаючи свій щит і меч, йшов за ними, ніби боячись, що демонічна загроза повернеться щомиті. Залишивши тронний зал, вони попрямували довгими коридорами, прикрашеними гобеленами, що зображали сцени великих битв і дивних подій. Герой із здивуванням відзначив, що на багатьох з них були показані події, яких він не пам'ятав, і люди, яких він не знав.

Відчуття чужості переслідувало його.

Нарешті вони дійшли до скромної кімнати в дальньому крилі замку. Слуги ввічливо вклонилися й залишили героя наодинці. Він зачинив двері і сів на просте дерев'яне ліжко, обпершись на щит. Втома повільно накочувала, але думки не давали заснути.