Глава перша

     Ми завжди була разом, з самого дитинства разом. Скільки я себе пам'ятаю стільки я і доглядаю за пані Домною, на вигляд ми були ровесницями, хоч я була за два роки старше неї. Я не знала своїх батьків як і вона, я, тому що сирота, в вона тому що носила знатне призвище де Шарні... 

     Велика світла кімната, в якій стоїть велика м'яка постіль з багатьма подушками, тяжкі але рані портьєри та всюди багато срібних підсвічників з ледве потанувшими свічками, тут я завжди проводила весь свій час доглядаючи за пані Домною, хоч вона була доброю зі мною, але майже вся робота лежала на мені через те що пані пропадала на балах та чаюваннях. Хоч сьогодні звичайний день але чомусь пані знову залишилася у своїй кімнаті. 

— Домініко, зроби будь ласка чаю та винеси на балкон до мене. — Сказала пані, знімаючи різні шпильки зі своєї урочистої зачіски. Дивлячись на себе в поліроване срібло яке називали "дзеркалом".

— Добре пані...

     Поклонившись їй піднявши свою дряхлу спідницю я пішла на кухню де завжди все кріпіло та шипіло. Обережно просунувшись між бігаючими кухарями вона обережно взяла сервізний чайник вже з готовим чаєм та пішла знову на верх. Дівчина ніколи не стукала в кімнату своєї пані, не через неповагу в через її наказ не стукати мені. Обережно закривши двері за собою вона вийшла на балкон та поставила сервізний чайник та столик та обережно радила той чаю в маленьку чашечку білого кольору в рожеву квіточку.

— Сідай Домініка... Та і наливай собі чаю. — Пані приємно усміхнулася їй.

     Підсунувши стілець до стола вона сіла та Галина чаю в другу точно також чашечку, але вже на білому тлі були ніжно блакитні квіточки.

— Пані Домна, я вітаю вас з вашим 18-літям. Чому ви не на балу-маскараді?

— Ох.... Та мої батьки збираються зробити його пізно, не знаю чому....

— Я знаю що ходить один слух... Вас приїде свати якийсь пан який захоче на диво взяти ваше прізвище. — Сказала Домініка пошепки постійно озираючись. — Ще... Здається що вас заберуть в його маєток і у вас буде змога забрати лиш одну служанку... Обирайте з розумом пані Домна...

     Пані усміхнулася прикриваючи своє обличчя віялом, оглядаючи Домініку.

— Дурненька... Кого я візьму окрім тебе. Разом з тобою ми і гори звернемо. — Відкриваючи обличчя від віяла вона згортає його і кладе на стіл одразу починаючи знімати свої рукавички. — Можеш забирати віяло, це тобі подарунок від мене.

— Так має бути навпаки...

— Ні слова більше! Нічого не хочу чути. Інакше чай охолоне. — Сказала вона з чашкою в руках після чого вона трохи відпила вже трохи охоловший чай.

     Служанка одразу за пані взяла свою чашу та обережно відпила чаю. Потім поставила назад і глянула спочатку на вигляд з балкону в потім знову на пані.

— Треба вже збиратися вам на бал... — Тяжко зітхнувши вона встала з стільця.

— Домініко, я знаю що ти хочеш піти на бал, тим паче на маскарад. Тож. — Вона легко усміхнулася та встала з стільця, піднявши свою спідницю вона побігла до шафи та відкрила її настіж. — Ось.... — Прошептала вона дістаючи зелену сукню яку вона замовляла на ручне пошиття тільки позавчора. 

— Гарна сукня, давайте допоможу вам....

— Циць! Це сукня не мені.

— В кому? — Трохи розгубившись вона зайшла в кімнату та зачинила скляні двері балкону.

— Ох... Це твоя сукня Домініко, твоя! — Кружляючи з сукнею в руках вона поклала її до неї на плече. — Одягай, в я допоможу. Ще тобі треба буде підібрати маску...

     Слуга стояла з вишуканим вбранням в руках, таке вона тримала не в перше але одягатиме мабуть в перший та останній раз. Оксамитова зелена тканина ніжно обтягувала тіло Прембле, в спідниця була неймовірно пишна, поки ззаду її пані застібала кожну гудзики яка ховалася під її довгим волоссям яке вона нарешті змогла розповісти з звичайної коси в розпущене. Поки пані стала поряд з нею і вони дивилися в срібне дзеркало вона усміхнулась та подивилася на неї.

— Ти майже як я, чому досі ніхто не сказав що ми схожі?

     Домініка злегка почервоніла, рівняти просту селянку таку як Прембле до вишуканої пані де Шарні це було зухвальством та неможливим, але замість всіх слів вона лише знизала плечима відводячи погляд від дзеркала. Розглядаючи свою сукню до кожної складки та кожної бусинини перед її очима з'явилася зелена маска, піднявши очі на пані вона обережно одягнула маску на її лице в мотузки тримати за її головою.

— Точно те, що треба!

     Зайшовши за спину вона обережно провела по волоссю що б всі торчащі волоски стали на місце в після чого зав'язала їй мотузки не дуже сильно але так що б маска ні в якому випадку не злетіла з обличчя.

— Туфлі нехай будуть такі які у тебе є, вони чудово тобі підходять.

     Пройшов ще деякий час, і тепер сама пані де Шарні була одягнута в свою чарівну блакитну сукню і чарівну білу маску. Все було блискуче навіть зачіска Домни, все було відбито до ідеалу. 

     Подивившись на настільний годинник який подарували пані не так давно, з самого серця Італії вона зрозуміла, що вже час бути на балі. Пані де Шарні пішла перша в сама служанка залишилася поки сама, якщо її побачили б в такому вбрані то одразу ж була б голова з плечей. Пройшло п'ять хвилини, десять, п'ятнадцять, кімната блистіла, хоч в такій сукні було гріх прибратися, але її обережністю можна було позаздрити. Обережно виглянувши з дверей кімнати вона зрозуміла що всі поважні особи та вискочки були вже на балу, Домініка вийшла з кімнати та зачин да її залишивши ключ в великому горщику який стояв біля кімнати пані. Тихо майже  на вшпиньках вона обережно бігла тримаючи сукню в руках до головної зали, саме страшне що можно було зробити в даний момент це не впасти та порвати сукню, ні, це попастися комусь на очі що ти виходиш з їхнього маєтку в тим паче з таємного ходу, який вже був і не такий таємний. 

     Обережно діставшись входу в головну залу Прембле відкрила двері і на диво її ніхто не побачив, прикривши за собою двері вона пройшла трохи вперед і одразу стала масовкою гучних вишуканих розмов, таємних таємниць та злегка п'яної маячні. Йдучи між панами та паннами, Домна знайшла Домініку але як вона зрозуміла приїзжий пан вже знайшов де Шарні навіть сховавшуюся під білою майже як її обличчя маскою, обережно підійшовши ближче вона вклонилася пану та подивилася на де Шарні.