Розділ 13

Майя

Я солодко потягуюся в ліжку, розминаючи затеклі м'язи. Крізь завішені вікна тонкою смужкою проникає м'яке ранкове світло. У номері панує тиша — рівно доти, доки на кухні щось із гуркотом не падає, а слідом не долинає приглушена, але дуже добірна лайка. Я аж здивовано підводжу брову.

Сівши на ліжку, я оглядаю кімнату й помічаю, що порожня коробочка з-під тістечок зникла з тумбочки. Невже Енцо тихо заходив уночі, поки я спала, щоб забрати її? Боже, який сором!

Почувши нову порцію міцних слів, я підводжуся й прямую на кухню. Все-таки не хочеться, щоб цей консильєрі спалив тут усе вщент.

Картина, що відкривається мені в дверному прорізі, варта того, щоб завмерти на місці. Таке я бачила хіба що в дорамах або читала в любовних романах. Енцо стоїть біля плити в самому лише білому фартуху, пов'язаному поверх голого торса. Із вкрай зосередженим і суворим виглядом він відчайдушно бореться з вмістом пательні, який явно не бажає перевертатися так, як задумував шеф-кухар.

Грізний консильєрі в кухонному фартуху виглядає настільки комічно й мило, що я не стримуюся й тихо хіхікаю, прикривши рот долонею.

Ніби почувши мій смішок, Енцо миттєво обертається. Уся його суворість випаровується, поступаючись місцем широкій, зігрівальній усмішці. Я одразу ж опускаю руку й намагаюся повернути обличчю максимально серйозний вигляд.

— Доброго ранку, — бурмочу я, почавши вивчати поглядом кухонний гарнітур.

Хоч він учора й попросив вибачення, та й зла я на нього вже не тримаю, але дивитися йому просто в очі вище моїх сил. Після того як він притискав мене до стіни в коридорі, а потім приніс ці кляті тістечка, мені хочеться забитися в мушлю й не вилізати звідти.

— Доброго. Як ти почуваєшся? Голова не болить? — запитує він, відставляючи пательню й роблячи крок у мій бік.

Я з усіх сил намагаюся зберегти незворушний вигляд. Але як, скажіть на милість, залишатися спокійною, коли найсексуальніший хлопець з усіх, кого ти зустрічала, зустрічає тебе вранці біля плити? Як не розплизтися в усмішці від одного його погляду?

Я хочу усміхнутися, але... У моєму житті було занадто багато цих «але». Одне я знаю твердо: не можна давати йому жодного приводу подумати, що він мені хоч крапельку симпатичний. Краще потерпіти кілька тижнів, ніж потім збирати своє серце по шматочках. Нового удару долі під дихало я просто не переживу.

— Усе нормально, — видавлюю я, проганяючи сльози, що підступають до очей. — Що ти взагалі готуєш? — швидко переводжу я тему, оглядаючи хаос, який панує на кухні.

Можливо, Енцо й умів готувати, але погроми після його кулінарних експериментів залишаються масштабними. Втім, судячи з легкого запаху гару та його нещодавньої лайки, він просто знайшов перший-ліпший рецепт в інтернеті й імпровізує на ходу.

— Шедевр, — гордо заявляє він із виглядом шеф-кухаря мішленівського ресторану. — Особливий сніданок для особливої гості.

Мої брови миттєво поповзли вгору. Він що, когось чекає? До нього прийде якась дівчина? Ну звісно! Як я могла подумати, що моя присутність утримає його від звичних розваг? Зараз він, напевно, попросить мене допомогти з готуванням, а потім із милою усмішкою виставить погуляти на кілька годин...

— Особливої? — я підводжу брову, відчувши болючий укол десь у грудях.

— Дуже особливої, — шепоче він, зробивши ще пару кроків до мене й понижуючи голос. — Настільки особливої, що всі мої думки були зайняті тільки нею. Я через це навіть палець обпік і розвів тут розгром.

Я фиркаю й мигцем дивлюся йому в очі. Це була помилка: у його темному погляді танцюють такі жаркі іскри, що на секунду здається, ніби він говорить про мене. Але ми обоє розуміємо, наскільки це дурно й неправдоподібно.

— Значить, мені варто піти прогулятися, щоб не заважати вам, — я намагаюся вкласти у голос максимум байдужості. — Хоча тепер я боюся, як би ти тут усе не спалив.

— Переживаєш за мене? — Енцо хитро підморгує.

— Швидше за готель і гроші Данте, які він сюди вклав, — карбуючи слова, парирую я.

Незважаючи на спалахи почуттів, мені вдається відповісти гостро й твердо.

Через десять хвилин ми сідаємо снідати за той самий столик. Енцо зняв фартух одразу після того, як накрив на стіл, поки я варила каву. Він недбало кинув його на спинку стільця й залишився в самих лише спортивних штанах. У якийсь момент я ловлю себе на тому, що безсоромно роздивляюся його тіло.

Він не був перекачаним до карикатурності, як голлівудські бодібілдери. У нього ідеальна рельєфна статура спортивного чоловіка, який регулярно тренується й веде активне життя. Особливо активним воно було в ліжкових справах. Засмагла шкіра буквально притягує погляд, але я вчасно примушую себе втупитися в тарілку, ніби омлет став найзахопливішим видовищем у світі.

— Щось не так зі сніданком? — з легкою усмішкою запитує Енцо, явно помітивши моє бентеження.

— Ні, все чудово, — бурмочу я, колупаючи виделкою їжу.

— Ну й чудово. Тому що сьогодні я буду зайнятий справами, — каже він, розрізаючи тост. — Потрібно ще раз переговорити з директором і поліцією щодо вбивства. Данте доручив мені розплутати цю справу, тож ми пробудемо тут ще кілька тижнів.

Я підводжу на нього здивований погляд.

— Якщо щось станеться, — продовжує він уже суворим тоном, — якщо ненароком ти навіть просто пальчик вколеш, одразу дзвони мені. Я прийду, приїду, прилечу, і мене навіть торнадо не зупинить.

— Мені не потрібна нянька, я в змозі сама про себе подбати.

Не здивуюся, якщо Данте попросив його наглянути за мною. Але мені правда опіка не потрібна. Нехай Енцо займається своїм розслідуванням і «особливими» справами, а я сама розберуся. Може, хоч із кимось тут подружися, хоча шанси на це в мене вельми малі.

— Знаю, — у його очах несподівано блищить дивовижна ніжність. — Але не забувай, що вбивця спонсора все ще не знайдений і ходить десь по готелю. Ми не знаємо його мотивів, тому я прошу тебе: будь на виду і трохи що — дзвони.