Розділ 11

Майя

Я лежу, уткнувшись носом у подушку, і сльози вже не течуть струмком, а просто іноді скочуються на мокру тканину. За вікном починає темніти, і я думаю про те, скільки ще днів цього відрядження мені залишилося терпіти.

Мені до безтями хочеться додому. Подалі від проблем, розслідувань і, найголовніше, подалі від чоловіка, у якого я так безнадійно закохана. Хочеться зачинитися у своїй затишній кімнаті, де ніхто не побачить, як я їм перед сном, і вже точно ніхто не стане мене за це засуджувати.

Я мрію повернутися у свою орендовану квартирку в Маямі. Коли я погодилася стати помічницею Данте — а Кайла буквально змусила мене прийняти це рішення, — я жодного разу не пошкодувала про це. Хоча б тому, що перестала перетинатися зі своєю мачухою.

Але варто згадати, що справа про вбивство спонсора тільки почалася, а справжньою підозрюваною поліція вважає мене, як на подушку знову капають сльози. Та страшнішим за поліцію є Енцо.

Він знову назвав мене булочкою. Знову натякнув на те, що я товста, і зробив це в той момент, коли... Я навіть не знаю, що це було! Але від спогадів про його поцілунки та дотики живіт приємно стискається, а щоки починають спалахувати.

Енцо мені подобається. Дуже, дуже подобається, і я, напевно, знову закохалася. І знову в поганого хлопця, хоча він швидше бабій, ніж лиходій, але мені все одно! Я знаю, що він неодмінно завдасть мені болю. Я через це вже проходила, уже закохувалася, і та закоханість принесла мені біль, тож треба визнати: тепер я до смерті боюся, що все повториться.

Мені тоді було п'ятнадцять і наближався День святого Валентина, а я готувалася до нього не один тиждень, бо хотіла вразити одного хлопця, в якого я була божевільно закоханна. Я сподівалася, що якщо підкину йому валентинку, він нарешті помітить мене. Якою ж я була наївною дурепою! Я була так засліплена почуттями, що навіть не припустила думки, наскільки жорстоким він може виявитися.

Коли він знайшов моє зізнання у своєму портфелі, то під регіт усієї моєї паралелі підійшов до мене. Він голосно, привселюдно почав насміхатися з моїх почуттів, прикрашаючи кожну фразу отрутою: такий красивий і популярний хлопець ніколи не зустрічатиметься з «товстухою». Тоді його чув увесь клас, а плітки та насмішки тривали ще довго.

І зараз я до жаху боюся повторення цього кошмару. Визнайте, у мене були на це всі підстави... Чи я просто сама хочу в це вірити, щоб захиститися? Ох, серце, чому з усіх чоловіків на світі ти обрало саме його?..

У животі голосно бурчить. Недивно: я не їла від самого ранку. І зараз мені хочеться зовсім не корисного салату, а смачних, солодких тістечок. Я знаю, що від цукру наберу пару зайвих кілограмів, але солодощі зараз — це моє єдине спасіння. Ось тільки виходити зі спальні я боюся. Не вистачало ще, щоб цей індик побачив моє заплакане й набрякле обличчя.

Раптово в двері тихо стукають, від чого я здригаюсь. Перелякано дивлюсь на ручку, і видихаю тільки тоді, коли за дверима лунає знайомий голос.

— Має, — моє здивування тільки посилюється, адже в голосі Енцо більше немає колишньої впевненості. — Можна?

Кілька секунд я вагаюся, а потім починаю швидко витирати очі, хоча розумію, що позбутися набряклості й почервоніння це не допоможе. Потім я повертаюся до стіни й натягую ковдру по саме підборіддя.

— Заходь, — бурчу я, намагаючись надати голосу максимуму байдужості.

Двері тихо риплять, але кроків я не чую і це дивно. Схоже, він так і залишається стояти на порозі. Чому він не заходить? Хіба не хоче насолодитися своєю перемогою? Подивитися на моє заплакане обличчя й відчути свій триумф? Моя мачуха завжди чинила саме так і я не розумію, чому Енцо теж так не робить 

— Слухай... — починає він, і вперше за весь час нашого знайомства чую в його інтонації невпевненість. — Я не хотів, щоб усе так вийшло. Я просто хотів...

Він замовкає, ніби намагається дібрати правильні слова, і це вражає мене ще більше — адже Енцо зазвичай ляпає перше, що спадає на думку!

— Загалом... пробач мені. Я повівся як кончений ідіот.

Я мовчу, втупившись у стіну. Частина мене відчайдушно хоче повірити йому, обернутися, пояснити, чому я так злякалася й утекла... Але поранена і налякана дівчинка всередині мене жорстко шепоче: «Мовчи». Вона підсовує болісні спогади минулого, і я вирішую змусити себе промовчати.

— Пробачаю, — нарешті видавлюю я сухо й без жодної емоції.

Я надіюсь, що після цього він піде, але натомість чую повільні і тихі кроки, від чого все тіло стискається. Тільки б він не намагався зазирнути мені в обличчя, тільки не це! Але замість того щоб торкнутися мене, він зупиняється біля ліжка й щось кладе на тумбочку.

— Окрім вибачень я ще дещо приніс, — каже він, і в його голосі проскакує щось схоже на боязку надію. — Сподіваюсь, вони покращать твій настрій, який я зіпсував.

Аромат долітає до мене раніше, ніж я встигаю перебрати в голові варіанти. Мій ніс уловлює запах ванілі, ніжніший заварний крем і... шокола?. Та це ж... Найсвіжіша випічка!

Мій шлунок, звісно ж, вирішує мене підставити й тому гучно бурчить, коли Енцо ще поруч, а я кривлюся й притискаю руки до живота.

— Дякую, — ціджу якомога байдужіше, але в душі вже посміхаюся й тану від його турботи.

Енцо стоїть поруч ще пару секунд. Я буквально шкірою відчуваю його важкий погляд на собі і разом з цим молюся, щоб він швидше вийшов, тому що моя впертість уже тріщить по швах.

Чоловік нарешті йде, і тільки коли двері зачиняються, я повертаюся до них обличчям і з недовірою дивлюся.

Почувши, як його кроки віддаляються коридором, я перестаю стримувати посмішку. На тумбочці стоїть біла коробочка, перев'язана стрічкою. Я з нетерпінням розв'язую червону стрічку й відкриваю її. Усередині лежать пишні й ще гарячі тістечка, від яких піднімається пара. Їх явно забрали просто з печі, і це не може мене не тішити.

Не приховуючи радості, я беру одне тістечко й, навіть не дмухаючи, одразу відкушую шматочок. Гаряча начинка злегка обпікає губи та язик, але неймовірний, божественний смак у ту ж мить змушує мене забути і про голод, і про весь минулий біль.