Розділ 6

Енцо

— Що у вас там, мати вашу, відбувається?! — закричав у слухавку мій брат, і я трохи відхилив телефон від вуха, щоб не оглохнути.

— Значить, тобі вже доповіли, — пропустив я його крик повз вуха.

— Звісно, доповіли! Убито головного спонсора цього проєкту, та ще й де?! У моєму бісовому туалеті!

Давно брат так не волав. Треба буде порадити Кайлі купити йому пару пляшок валеріани, бо моє чуття підказувало: вбивство Блеквуда ще потріпає йому нерви.

— По-перше, його вбито не в твоєму туалеті, а в туалеті готелю, — мовив я вельми спокійно, хоча всередині мене вирувала лють: моя маленька пампушка зараз лежала без тями в нашому номері, і її оглядав лікар. — А по-друге...

— По-друге, я тебе зараз уб'ю, якщо блазнюватимеш! — прошипів він крізь зуби.

Я всміхнувся. Перше правило стосунків між братами — за першої ж нагоди не забути побісити один одного.

— Руки не доростуть. Та й ти сам знаєш, що не зможеш без мене, — тут можна було б і хихикнути, та от тільки мені зараз зовсім не до сміху, і я з замиранням серця поглядав на зачинені двері готельного номеру.

— Енцо, мати твою! — У слухавці почувся гуркіт — схоже, улюблене крісло Данте просто перекинулося від його різкого підйому.

— У нас одна мати, братику, тож добирай вирази. А то ж почує й вуха тобі обірве.

Важко це визнавати, але серед нас двох я завжди був у мами улюбленцем. Щоправда, Данте про це знати не обов'язково, а то ще образиться.

— Енцо, ти хочеш, щоб я прилетів і надрав тобі дупу? — спокій його голосу виглядав вельми підозріло. — Якщо думаєш, що я побоюся це зробити тільки через те, що ми виросли, то ти глибоко помиляєшся.

— Та ну?

— Енцо... — голос брата став попереджально небезпечним.

— Данте, — відгукнувся я просто, адже кого-кого, а свого брата я ніколи не боявся.

— Ах ти ж малий гівнюк! — А от і старі дитячі прізвиська підкотили.

— У нас не така вже й велика різниця у віці, щоб ти мене так називав.

Данте важко втягнув повітря, і я почув, як він знову сів у крісло. Що поробиш, на кожне образливе слово брата в мене припасена своя гостра доза. Так, ми брати й у нас чудові стосунки, але іноді виникають моменти, коли нам життєво необхідні такі словесні баталії, щоб скинути нахлинувші емоції.

— Що ти збираєшся робити? — Можу поклястися, що брат зараз втомлено потирає перенісся.

— За логікою речей, треба дізнатися, хто вбив спонсора, — я засунув руку в кишеню штанів і трохи відійшов від дверей нашого з Майєю номера.

— Уже є якісь думки?

— Перша: його вбили, щоб насолити нам. І от тепер ти мусиш згадати, хто ще був зацікавлений у купівлі цієї землі й чи були за останній час якісь сутички, — мій натренований не однією розкритою справою мозок одразу почав видавати версії. — Друга: можливо, тут замішана сім'я спонсора або хтось із його близьких.

— З чого такі думки? — За голосом я зрозумів, що ця версія його зацікавила.

— По-перше, місце вбивства. Якби це були конкуренти, вони б прикінчили його в іншому місці, але точно не в туалеті. Та і який конкурент буде вбивати нашого спонсора на заході відкриття готелю? От якщо б він був вбитий до захода, тоді б все більш менш було зрозуміло, а так... Усе поки виглядає так, ніби вбивця хотів швидко скоїти злочин, а потім змішатися з натовпом. І спосіб вбивства доволі дивний... — тут я заплинувся.

— Що з ним не так?

— Поки не знаю, не бачив особисто.

— А чим ти зараз зайнятий? — Брат насторожився, а я почухав потилицю.

— Стою біля свого номера й чекаю, поки лікар огляне Майю.

І на цих словах я сам перестав дихати.

— Майю? — Голос брата небезпечним чином понизився. — Що ти вже наробив?! Я ж попереджав тебе тримати свої штучки в штанях! Та якщо Кайла дізнається, вона тієї ж хвилини прилетить до тебе й... Та я навіть не знаю, що вона тобі відріже!

— Та ти можеш заспокоїтися?! — Я, звісно, усе розумію: нерви, стрес, але моє терпіння теж має межі! — Я до неї навіть пальцем не торкнувся! — Поки що, але плани є. — Вона сама попхалася в туалет, і коли я її знайшов, вона лежала без тями, а в кабінці — вбитий спонсор!

Я досі пам'ятав той страх, коли спонсор не вийшов на сцену й я не виявив Майю за лаштунками. А коли знайшов її в туалеті на кахлі... Моє серце ще ніколи так скажено не калатало. Жах невидимими руками стискав горло так, що я дихати не міг.

— А чому ти за нею не дивився?!

Цей дідуган хоч коли-небудь перестане волати як папуга, якому хвіст прищемили? Ще й босом мафії себе називає, а сам навіть емоції приборкати не може!

— Перестань на мене волати! Я весь вечір із неї очей не зводив. А коли пішов на сцену, вона залишилася за лаштунками. Її ніхто не просив йти в чоловічий туалет самій! Могла б узяти із собою охорону, але ні, попхалася сама, — видихнувши, я пару секунд постояв із заплющеними очима, а потім уже спокійніше, але зі звичним глузуванням додав: — Тож перестань волати як ненормальний.

— Добре. Може, ти й правий.

— Отож-бо, — у моєму голосі зазвучала перемога. Я завжди відрізнявся холоднокровністю, і довести мене до нервового зриву не так вже й просто, на відміну від брата.

Щоправда, з Кайлою свого часу я теж ходив увесь на нервах, але вона — справжній демон у спідниці, тож це не рахується.

Поки я роздумував про свій незворушний характер, з номера нарешті вийшов лікар. Я одразу попрощався з братом і сказав, що передзвоню пізніше.

— Як вона? — запитав я, коли лікар підійшов ближче.

— Жодних травм, несумісних із життям, немає, але... — діставши з кишені хустку, лікар протер лінзи й знову надягнув окуляри. — Кілька днів їй краще провести в ліжку. Удар хоч і не завдав серйозних ушкоджень, але якби вона стояла трохи ближче до злочинця — він би її просто вбив.

— Вона зараз... — від такої інформації в мене на мить перехопило дихання, а долоні стислися в кулаки.

— Я дав їй снодійне, тож зараз вона спить і проспить до самого ранку.